Сьогодні наша передплатниця Валентина Іванівна вже у рідній домівці. Гучне і неспокійне Краснопілля їй здається осередком спокою і затишку. Адже історія її родини під час тимчасового перебування у більш безпечному Висторопі виявилась досить неприємною.
«Ми до останнього тримались у нашому селищі», – розпочинає розповідь засмучена пані.
«Йшла весна. Ми з чоловіком звикли тримати невелике господарство – домашня птиця, присадибна ділянка, садовина. Нестерпно боляче було залишати все саме у час, коли прокидалась природа і все це конче потребувало господарського догляду. Поспіхом переїздили до Сум. Домашню птицю доглядали сусіди та родичі, які час від часу приїздили у селище. Ситуація у Краснопіллі загострювалась. Я не могла не думати про майбутнє. Вирішили винаймати будинок, щоб посадити картоплю, інші овочі, забрали птицю. Звикли ми мати все своє для харчування. Та і на пенсію та допомогу важко прожити».
Валентину Іванівну знають у Краснопіллі. Господиня забезпечувала родину і реалізовувала надлишки своєї продукції на ринку. Тож, звісно, важко її уявити без господарських турбот.
«Шукали житло, де могли. Знайомі запропонували переглянути будиночок у Висторопі. Село у Лебединському районі привабило не лише красою природи, а щирістю та людяністю населення. І будиночок припав нам до душі», – продовжує розповідь жінка.
«Невеличкий, але нас з чоловіком цілком влаштував. Здавалось і господиня, пані Галина, привітна жінка, проживала неподалік у доньки. Всі тонкощі було узгоджено. Нам надали у користування земельну ділянку. Було облаштоване місце і для домашньої птиці. Могли ми користуватись і літньою кухнею, де нам дозволили користуватися гарячою водою з бойлера. Наче б то всіх все влаштовувало і ми почали обживатись. Посадили картоплю, огірки, помідори, все як вдома. Але донька пані Галини почала диктувати свої правила. Літню кухню зачинили на замок, буцімто буде нараховуватись оплата за доставку газу як ми залишимо дім. Коли ми проживали, то, звісно сплачували за всі побутові блага – світло, газопостачання. У нашому користуванні залишився лише літній душ і вода у колодязі», – спогади викликають смуток в очах жінки.
«Регулярні втручання доньки господині у наш побут, постійні нововведення в домовленість про оренду житла іноді доводили до відчаю. Хотілося просто виїхати з того будинку. Але ж вже картопля квітне, огірочки достигають. Тримались…Дякувати, сусіди доброзичливі були. Допомагали, підтримували. Ще у Вистороп приїздили різні гуманітарні місії. Вони збирали заявки з потребами переселенців для надання допомоги. Тобто вони ремонтували житло, де оселилися вимушені переселенці, але за умови, що господарі не отримують з них плати і не мають права протягом року позбавити їх житла. Мій чоловік обрахував вартість склопакетів для цього будинку. Донька ж господарки відмовилась від такої підтримки. Чому? Ми так і не зрозуміли. Але згодом вона нас звинуватила у бездіяльності, мовляв: «Люди зробили…». Сама ж всією своєю поведінкою давала зрозуміти, що маємо сплачувати за житло. Ми дотримувались домовленості і сплачували лише послуги. То нам створили такі умови, що ми вже мріяли зібрати урожай і залишити цей дім. На той момент нам було не важливо «Куди?», нам було важливо «Звідти». Вирішили повернутись додому, незважаючи на небезпеку. Але ж магазини, відкрились, аптека, лікарі приїздять, донька вже у Краснопіллі. Вдома найкраще. А пані Галині та її родині бажаю ніколи не бути у такій ситуації як ми.
Інна Загорулько газета “Перемога”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
