Якби десять років тому Артему Піщанському сказали, що замість кельми та рівня він вправно триматиме турнікет і декомпресійну голку, він би, мабуть, просто посміхнувся своєю спокійною лебединською посмішкою. У його дипломі з ПТУ чітко написано: столяр-муляр-штукатур. Професія мирна, фундаментальна, де головне — щоб стіна стояла рівно. Але життя вирішило, що Артем має рівняти не стіни, а людські долі.
Його шлях до медицини нагадує круто закручений серіал, де головний герой постійно змінює фах, але залишається вірним одному принципу – бути там, де гаряче. У 2014-му він, доброволець, «кошмарив» ворога і ходив у розвідку. Потім змінив камуфляж на чорний однострій патрульної поліції. А коли у лютому 2022-го небо над Сумщиною почорніло від ворожої авіації, Артем знову відчув: старі навички розвідника зараз корисніші за протоколи ДТП. Почав «партизанити» в рідних лісах, паралельно вивчаючи такмед – спочатку суто для себе, щоб вижити самому й витягнути друга.
«Я зрозумів, що вміти стріляти чи мінувати – це база, але без медицини ця база швидко закінчується в першому ж серйозному замісі, – розповідає Артем. – Поїхав на одні курси, на другі. Затягнуло. Мабуть, далася взнаки звичка все робити на совість: якщо вже мурувати стіну, то щоб віки стояла, якщо вже лікувати – то щоб і шансу в смерті не було».
Коли постало питання, куди йти служити офіційно, сумнівів не було – тільки 27-ма реактивна артилерійська бригада. По-перше, своя, рідна, сумська. По-друге – легендарна. «Тут немає “я”, тут є відчуття ліктя. Це коли ти знаєш: що б не сталось, тебе не лишать. Це традиції, які випалені порохом», – каже сержант – медик.
У навчальному центрі Артем здивував навіть інструкторів. Колишній поліцейський і будівельник увійшов до п’ятірки найкращих курсантів, склавши іспити на медика з максимальним балом. Можливо, допомогла витримка: людина, яка десять років носить погони – то в армії, то в МВС, – знає, що таке відповідальність. Хоча сам зізнається: «Кожен виїзд – як перший. Тільки хвилююся я не за себе, а за хлопців. Бо коли в рації чуєш коротке: “Є 300!”, ти не знаєш нічого. Їдеш наосліп у невідомість, готуючи себе в голові до найгіршого сценарію».
Його бойове хрещення в артилерії було динамічним. Був випадок, коли за їхньою машиною полював FPV-дрон. Машина перекинулася, пил, гамір, адреналін зашкалює. Але Артем уже був поруч. На щастя, поранення виявилися легкими. Проте саме такі моменти будують авторитет швидше за будь-які нагороди. Бойовий медик на фронті – це не просто людина з рюкзаком ліків. Це трохи хірург, трохи атлет, і дуже багато — психолог.
«Був випадок: наш броньовик “Козак” підбив дрон. Водія наче вимкнуло – ступор, руки заціпило на кермі. У таких ситуаціях “Валідол” не допоможе, треба знайти првильне слово. Привів до тями, заспокоїв: “Друже, всі живі, дихай, треба виїжджати, бо зараз прилетить другий”. Виїхали. – ділиться Артем.
Але медик потрібен і потім, коли треба знову сідати за те саме кермо і знову їхати під небо, яке кишить ворожими “очима”. Оце і є його робота – латати не тільки тіло, а й бажання боротися далі»,
Свій вільний час він витрачає на те, що називає «профілактикою душі» — просто розмовляє з побратимами. А ввечері обов’язково набирає кохану. Там теж своя історія, гідна анекдоту. Виявилося, що батько його дівчини теж служив у 27-й бригаді. Більше того – у них з Артемом навіть позивні ідентичні: «Кот».
«Ми жартуємо, що тепер у родині повна гармонія, але жити треба в різних будинках. Бо два “Коти” в одній хаті – то вже занадто, – сміється боєць.
Сьогодні старший бойовий медик Артем Піщанський передає привіт усім: від рідного Лебедина до далекого Ужгорода, звідки місцеві стрімери, яких він ніколи не бачив у житті, постійно передають допомогу. «Немає маленьких донатів, є тільки байдужі люди, – підсумовує Артем. – Ми тут тримаємося, бо знаємо, що за нами стоїть країна, яка не втомилася допомагати. Разом ми – як та правильна суміш для штукатурки: якщо добре замішати, ніякий снаряд не проб’є».
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
✌️