«Я б не обрав іншого шляху», — каже краснопільчанин Володимир Берлет, за плечима якого бої, що змінили життя назавжди. Історія «Берца» не лише про війну, а й про силу родинних зв’язків, відданість побратимам та безумовну любов до рідної землі. Сьогодні він проходить протезування, будує плани на нове життя та роботу в оборонній сфері, аби його син зростав у вільній Україні.
Дитинство у Краснопіллі та мрії про футбол
Володимир Берлет народився у селищі Краснопілля 4 липня 1992 року. Тут промайнули дитинство і юність. У рідному селищі хлопець отримав базову середню освіту. «На той час у Краснопіллі можна було оволодіти і спеціальністю», — згадує Володя. — «Я обрав професію будівельника і вступив до Краснопільського професійно-технічного училища №43».
Будівництво і стало справою життя Володимира, хоча мріяв хлопець про футбольну кар’єру. З дитинства з братом Валерієм любили поганяти м’яча у команді з друзями.
«З братом маємо різницю у віці два роки. Звісно, спільні вподобання були. Бешкетували разом і у побуті допомагали разом», — з посмішкою розповідає Володимир. — «Чимало пригод дитячих і юнацьких було… Але це та тема, коли говорять: “Багато що відбувалось, але розповідати нема чого”».
Початок повномасштабного вторгнення
Життя хлопців йшло своєю чергою. Брати залишались близькими, але у кожного вже викреслювався особистий життєвий шлях. Валерій поповнив ряди прикордонного загону у 2020 році. Володимир працював на будівництвах.
«24 лютого 2022 року я був вдома, у Краснопіллі. Прокинувся о четвертій ранку від вибухів…». «Брате, почалася війна! Руські танки вже прямують у наше Краснопілля», — ще не привітавшись, Володимир почув відповідь у телефоні від брата-прикордонника. Далі було зібрання на вулиці, несприйняття, смуток і тверде рішення взяти до рук зброю і стати на захист своєї Батьківщини, свого Краснопілля, свого дому….
Шлях добровольця: вишкіл та 3-тя штурмова бригада
«У березні 2022-го року нас, як добровольців, згуртував Іван Корнієнко», — згадує товариша, який на сьогодні вважається безвісти зниклим. — «Він є моїм товаришем, сусідом і вже досвідченим військовим з часів АТО. Іван створив добровольче формування Краснопільської громади. Таких однодумців назбиралося близько тридцяти чоловік. Ми виконували різні завдання по знешкодженню ворога на місці, але готувалися поповнити ряди ЗСУ. Тактична медицина, володіння зброєю, вивчали різне озброєння — як наше, так і противника, нальоти, засідки, штурмові дії, оборонні дії. Такий вишкіл ми проходили під керівництвом Івана Корнієнка. Безцінним він виявився вже безпосередньо у бою».
Влітку 2023-го року Володимир Берлет і ще п’ять побратимів по ДФТГ приєдналися до Третьої окремої штурмової бригади. «Ми мріяли потрапити саме у цей підрозділ. Хотілось бути максимально корисними для України і бачили себе саме у Третій штурмовій. Вважаю її однією з найбільш боєздатних бригад ЗСУ», — продовжує розповідь Берц. — «Ми готувались не просто служити, а воювати за нашу землю».
«Берц»: від дитячого прізвиська до бойового позивного
«Берц» став штурмовиком 1-го штурмового батальйону, 1-ї штурмової роти.
«Чому “Берц”? Так мене з дитинства називали старші друзі. Трансформацію прізвищу зробили», — розповідає чоловік. «Я звик до цього звертання, позивний придумувати не довелось».
Попереднє навчання для отримання військової спеціальності Володимир проходив у Британії.
«Звісно, підготовка пішла на користь, але школа Івана Корнієнка була настільки якісною, що, практично нічому новому там і не навчився».
У березні на Донеччині Берц прийняв свій перший бій. У лютому 24-го року брав участь у боях за Авдіївку, штурмових діях у Луганській області. Далі була оборона Харківщини.
Ціна свободи: поранення та реабілітація
«Перше поранення я отримав в лютому 24-го року у боях за Авдіївку. Там було справжнє пекло. Ворог намагався нас знищити звідусіль. Прильоти ворожої артилерії кожні п’ять секунд, постійні штурми з переважаючими силами противника. Осколкове поранення руки, ноги і ока — як результат нерівного бою не для мене був найгіршим…», — з болем згадує Володимир.
«Друге поранення — при штурмових діях в Луганській області поблизу села Новоселівка. Там вже були кульові поранення внаслідок близького контакту з противником. Витягував мене наш односельчанин, друг Ара, а першу медичну допомогу надавав друг Бурий. Доставили мене до стабілізаційного пункту. Стабілізували стан і перевезли до Харківської лікарні. Переніс декілька операцій. У столиці доліковувався і проходив реабілітацію», — розповідає Берц.
Життя після фронту та віра у майбутнє
На сьогодні Володимир Берлет пройшов протезування ампутованої правої ноги, дається взнаки ушкоджена спина. Непростий процес реабілітації та пристосування триває. Після відновлення Берц планує працювати в оборонній сфері України.
«Знаєте, незважаючи на всі мої фізичні та побутові проблеми, найтяжче у цивільному житті, напевне, бачити несвідомих людей, які не вважають своїм обов’язком боронити свою країну. Думають, що їх це не обходить. Я вважаю, що це стосується кожного, хто прагне жити в незалежній Україні», — без докору та образи розповідає Володимир. «Наперед знаючи результат, я б все одно не обрав інший шлях. На жаль, стан здоров’я не дозволяє повернутись на позиції до своїх побратимів. Але я виконуватиму посильну роботу у сфері оборони України заради Перемоги, заради своєї родини. Хочу, щоб мій син Макар зростав і жив у вільній, незалежній, рідній Україні».
Ось і та історія, про яку буде «що розповісти». З гордістю Володимир зберігає здобуті у боях нагороди: «Золотий Хрест», «Відзнака за тяжке поранення і пролиту кров за Україну», орден «За мужність» ІІІ ступеня за бої в Авдіївці та штурмові дії в Луганській області, «Відзнака за зразкову службу у 3 – ій штурмовій бригаді».
«У вересні 2025 року мене визнано непридатним до військової служби. Але я не відчуваю себе непотрібним. Держава дає безкоштовне лікування, реабілітацію, соціальні пільги, працевлаштування в цивільному житті, фінансову допомогу, першочергове право на житло, гранти на власну справу, безкоштовну освіту та багато інших пільг. Найголовніше — я маю підтримку дружини Каріни, своїх рідних, друзів, побратимів», – як епілог звучить від Володимира Берлета.
«Я не шкодую про свій вибір», — наголошує Берц. – Я обов’язково знайду подальше своє призначення у житті. Працюватиму задля родини і вільного майбутнього нашої України».
Інна Загорулько, газета “Перемога”
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarnaдля українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України «FrontlinePress».
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
✌️👍
Низький уклін нашим Захисникам і Захисницям. Володимиру щасливої долі в колі родини. Перемоги нам всім.