Війна змусила тисячі людей покинути свої домівки. Зазвичай у новинах це звучить сухо — цифрами, статистикою, зведеннями. Але за кожною цифрою стоїть окрема доля, окрема трагедія, окрема історія втрати.
І дуже часто ці історії — ще й про братів і сестер наших менших. Бо коли люди евакуюються у невідомість, далеко не завжди є можливість забрати із собою тварин. Знайти житло навіть для себе — складно. А знайти прихисток, де погодяться прийняти ще й песика чи кішку, — задача із зірочкою. Не кожен готовий впустити чужу людину, а тим більше — людину з тваринами. Самим тваринам теж потрібні умови, увага, лікування.
Тому не дивно, що багато собак і котів так і залишилися стерегти розбиті, напівзруйновані домівки. Але декому все ж усміхнулася доля. Наша історія — саме така. І це історія зі щасливим… хвостом.
Головну чотирилапу героїню звати Аліса. Сьогодні вона вже справжня міська собака. Вона живе у Сумах, має дім, турботливих господарів і навіть власне коло прихильників. Але ще не так давно її життя було зовсім іншим.
Прихистила Алісу родина Рекунів.
Ігор Рекун говорить, що тварини у їхньому домі були завжди.
— Я вважаю, що житло, де немає тварин, — не таке затишне. Крім того, дуже добре, коли діти ростуть поруч із тваринами. Вони тоді точно виростають добрішими людьми, — говорить чоловік.
Тварини були в родині весь час, поки росли діти. А потім діти подорослішали, роз’їхалися, але звичка жити поруч із чотирилапими залишилася.
Дружина пана Ігоря Неля давно товаришує з волонтерами, які рятують безпритульних тварин, допомагає їм і не раз брала додому тих, кому був потрібен прихисток.
Так у родині з’явилася кішка Графиня.
Її попросила забрати одна з волонтерок, переконана, що тваринці буде важко виживати серед великої кількості котів. І справді — характер у кішки виявився особливий.
— Вона не дуже любить компанію, намагається усамітнюватися. Через це її й прозвали Графинею, — посміхається Ігор Рекун.
Пізніше у домі оселилася ще одна кішка — Шейла. Її знайшли зовсім маленькою разом із п’ятьма братиками й сестричками. Волонтерка попросила Нелю прихистити хоча б одне кошеня — хоча б тимчасово.
Але, як це часто буває, «тимчасово» дуже швидко перетворилося на «назавжди».
Був у родині й песик Єфім. Він хворів на епілепсію і потребував особливого догляду. Господарі намагалися не залишати його самого вдома, адже напад міг статися будь-якої миті.
Та вік і хвороба зробили своє.
— Песик пішов на райдугу, — тихо говорить Ігор.
Після смерті Єфіма родина вирішила, що іншого собаку вже не заводитиме. Надто важко переживати втрату. Тим більше дітки вже виросли, а двох кішок для дому, здавалося, цілком достатньо.
Рішення ухвалили на сімейній раді.
А вже буквально за кілька днів Неля принесла додому Алісу.
— Ну, а які тут могли бути заперечення? Аліса — значить Аліса, — сміється чоловік.
Собаку теж врятували волонтери. Відомо лише, що вона з Краснопільського району. Яким було її життя до війни — невідомо. Чи був у неї господар, чи народилася на вулиці — теж.
Нові господарі знають тільки, що собака тривалий час бігала у зграї інших псів, і спіймати її волонтерам вдалося далеко не одразу.
Та про те, що життя у Аліси було непростим, багато говорила її поведінка.
— Коли ми тільки почали виводити її гуляти, вона гавкала буквально на все — на людей, інших тварин, машини. Було видно, що собака постійно перебуває у стресі. Вона дуже боялася різких звуків. А ще у неї було особливе ставлення до військових. Було кілька разів, що Аліса знаходила серед натовпу людей у військовій формі і зупинялась біля них, навіть сідала, немов біля господаря, — згадує Ігор Рикун.
Минув час, перш ніж Аліса зрозуміла: тепер їй нічого не загрожує. Поступово вона стала спокійнішою, почала довіряти людям, дозволяти себе гладити, спокійно реагувати на інших собак.
Але до одного звуку так і не звикла. До шахідів та вибухів.
— Вона їх чує раніше за нас. Бувало, ще нічого не чути, а Аліса вже починає нервувати, проситься додому. Ми, біжимо… І буквально за кілька хвилин над нами летять шахеди, — розповідає чоловік.
Тепер Аліса живе звичайним щасливим собачим життям.
У неї є свої улюблені маршрути для прогулянок, свої смаколики і навіть свої шанувальники.
Особливо полюбили собаку літні сусіди родини Рекунів.
Вони часто запрошують господарів разом з Алісою до себе в гості — просто щоб погладити собаку, поговорити з нею, почастувати чимось смачненьким. І щиро радіють, коли Алісі смакують приготовані для неї гостинці. Особливо їй раді сусіди Славко і Саша, якітеж мали колись песика Ярика, але тепер у них ледь сил вистачає на себе. Та все ж Аліса для них завжди бажана гостя, яка дарує приємні спогади, позитивні емоції та, навіть, підтримку.
А ще Аліса стала своєрідним магнітом для переселенців із Краснопільщини.
— Дуже часто на прогулянках до нас підходять люди, просять дозволу її погладити. Я зазвичай розповідаю історію Аліси, бо думаю: можливо, це стане для когось прикладом і людина теж наважиться взяти тварину додому, — говорить Ігор Рекун. – І помітив одну цікаву річ. Дуже часто до Аліси тягнуться саме люди з Краснопільського району — ті, кого війна так само вигнала з рідного дому.
— Для них вона така ж землячка, як і будь-яка людина. Вони розуміють, що пережила ця собака. А вона, мені здається, теж якось особливо до них ставиться, — говорить чоловік.
І поки Ігор Рекун розповідає про Алісу, він майже весь час усміхається.
Каже: у час війни тварини часто стають для людей справжньою розрадою. Допомагають хоча б ненадовго відволіктися від тривог і важких новин.
А ще нагадують про дуже прості речі. Про те, що навіть у найтемніші часи у світі все одно має залишатися місце для людяності, доброти і любові.
І не тільки до людей.
Світлана Шовкопляс, газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍💛💙