19 березня 2025 року у Краснопіллі стало занадто гучно — настільки, що цей день і наступні декілька тижнів, закарбувалися у пам’яті як початок масової евакуації, людських втрат та розбомблених улюблених місць життя і відпочинку місцевих жителів. Нажахані мешканці громади залишали рідні домівки, рятуючись від небезпеки.
Серед тих, хто з болем у серці зачиняв двері власної оселі, була й Валентина ІванівнаГергела. Якій перед початком евакуації довелося ще посидіти у холодному погребі, де перечікувала страшні години обстрілів. Щойно видалася можливість вийти з укриття, донька Олена із зятем швидко зібралися та вивезли жінку до доньки Тетяни у Миколаївку.
Спочатку сподівалися, що евакуювалися лише на кілька днів, тому з собою Валентина Іванівна взяла лише найцінніше –домашню улюбленицю — таксу Дану, яку всю дорогу міцно притискала до себе, документи та деякий одяг. У Миколаївці Валентина Іванівна оформила статус ВПО, почала отримувати державні виплати та гуманітарну допомогу, зокрема від релігійних громад, які часто запрошують на свої заходи.
Близько двох місяців у Миколаївці мешкали й донька Олена з чоловіком, які потім переїхали в інше село, проте всі вони трималися купи, обробляли немаленьку земельну ділянку, садили городину, закривали консервацію та дбали один про одного.
Коли влітку 2025 року на прикордонні канонада трохи вщухла, син Геннадій повіз Валентину Іванівну до Краснопілля. Поїздка була швидкою — забирали лише найнеобхідніше. Жінка щиро вірила, що повернеться додому на зиму, але обстріли внесли свої корективи.
Попри затишок у домівці доньки Тані, серце жінки залишається у Краснопіллі.
Зараз Валентина Іванівна та Олена з чоловіком знову плекають надію на весняне повернення. Попереду багато роботи — пошкоджені будинки потребують хоча б якогось ремонту, але бажання рідних стін сильніше за будь-які труднощі.
«Всім хочеться додому, — ділиться переживаннями Олена. — Ми кожен день згадуємо наше Краснопілля, наших чудових сусідів. Ми з чоловіком зараз мешкаємо на Київщині, тут люди теж дуже привітні: з перших днів допомагали, казали звертатися за будь-чим. Але все одно це не те… Не наше…»
Записала Ольга Кисленко, газета «Перемога» 20 березня 2026 року
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
