Там, де потрібні мої руки: історія десантника та артилериста Костянтина Руденка
Залізо можна відновити, загартувати або замінити новим. Із людьми складніше, хоча приклад 42-річного сумчанина Костянтина Руденка доводить: людська воля буває міцнішою за найтривкіші сплави. Сьогодні він майстер ремонтніої майстерні артилерійського озброєння. Його нинішня зброя – інструменти, досвід і знання інженера, а завдання – повертати в стрій те, що нищить ворога. У цьому підрозділі Костянтин усього кілька місяців, але за плечима понад три роки великої війни, штурми, десантні операції та важкі поранення, кожне з яких мало стати фінальною крапкою.
Народився й виріс Костянтин у Сумах, закінчив Сумський національний аграрний університет за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво». Його покликанням став зв’язок – те, що з’єднує людей і тримає докупи цілу країну.
– Я відповідав за складні інженерні мережі: будував вишки зв’язку, прокладав кабелі, паяв оптоволокно, – розповідає чоловік. – Тривалий час працював у Києві. А буквально напередодні повномасштабного вторгнення повернувся на Сумщину. Ми якраз монтували мережу в одному з населених пунктів області. 24 лютого мав звичний робочий виїзд, але до об’єкта ми так і не доїхали – почалася війна. З перших днів рвався добровольцем, проте тоді біля військкоматів стояли величезні черги, просили зачекати. Сидіти склавши руки я не міг, тому волонтерив: возив продукти хлопцям на блокпости, відновлював перебиті лінії зв’язку та інтернет.
Час професійної військової служби настав у символічний день. 24 серпня 2022 року, на День Незалежності України, Костянтин був мобілізований до лав Збройних Сил. Після інтенсивного навчання він потрапив до складу елітної 46-ї окремої аеромобільної бригади.
Почалися суворі будні десанту. Спочатку – визволення Херсонщини. Окупанти тікали під натиском українських сил, лишаючи техніку та позиції, а підрозділ Костянтина переслідував ворога, гнав його до самого Дніпра. Щойно лівобережжя звільнили, крилату піхоту перекинули туди, де плавилася земля – на Бахмутський напрямок. У грудні 2022 року найманці з ПВК «вагнер» зуміли зачепитися за околиці міста. Десантникам поставили чіткий і жорсткий наказ: вибити й зачистити.
Завдання виконали, але ціна була високою. В одному з ближніх боїв просто поруч із Костянтином розірвався танковий снаряд. Чоловік дістав чисельні осколкові поранення рук, ніг і обличчя. Понад місяць у шпиталях, складні операції та невтішний вердикт військово-лікарської комісії: для служби в десанті здоров’я більше немає.
Проте повертатися в тил Костянтин не збирався. Він знайшов інший підрозділ – рідну для Сумщини 27 окрема артилерійська бригада ім. кошового отамана П. Калнишевського Спершу служив у зенітно-ракетній батареї. У складі мобільної вогневої групи разом із побратимами полював на російські «шахеди» та прикривав роботу артилерії від повітряних загроз. Згодом виконував завдання на найскладніших ділянках Північно-Східного напрямку. Там Костянтина наздогнала друга біда.
– Це було у лютому 2024 року, – згадує боєць. – Я щойно повернувся з короткої відпустки, ми з побратимами висувалися на позицію. Маршрут був добре знайомий, їздили ним неодноразово, і все миналося спокійно. А цього разу в наш автомобіль прилетів ворожий FPV-дрон. Ми з водієм прийняли на себе основний удар і зазнали важких поранень. Мені знову сильно посікло обличчя та очі. Хлопці, які дістали легші травми, не розгубилися, надали першу допомогу, і евакуація спрацювала блискавично.
Далі були пів року виснажливого лікування. Кілька хірургічних втручань, тонка робота лікарів над порятунком зору. Чергова комісія визнала чоловіка обмежено придатним. Але інженерне минуле та військовий гарт вимагали діяти. Костянтин знову повернувся у стрій, і нещодавно його перевели до взводу технічного забезпечення.
– Тепер допомагаю хлопцям обслуговувати й ремонтувати техніку, «кручу гайки». За роки цієї війни я занадто звик бути корисним на фронті, щоб просто сидіти осторонь. Там, де мої руки та інженерні навички можуть принести користь, і є моє правильне місце, – просто пояснює свій вибір майстер.
Зараз його щоденна робота – де кожен відновлений вузол чи відремонтована деталь артилерійського озброєння означає врятовані життя піхоти на передньому краї та точні удари по ворогу.
Костянтин Руденко мріє про те саме, про що мріють мільйони українців – про мир після остаточної перемоги. Йому є заради кого повертатися до звичного життя. У рідних Сумах на нього чекає любляча родина: мама, брат і кохана, з якою доля звела його вже під час цієї війни. Вони щодня тримають зв’язок, переживають і вірять, що головний свій об’єкт – мирне майбутнє України – інженер Руденко обов’язково добудує.
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍✌️