Андрій Прокопець з Конотопщини зустрів велику війну вдома – саме повернувся в рідне місто на перепочинок після вахти в Києві. За плечима були 15 років роботи кранівником на столичних будівництвах: від маневрених гусеничних машин до велетенських висотних кранів. Тоді, у лютому, він ще не знав, що цей цивільний досвід у поєднанні з навичками водія БТР, здобутими під час строкової служби, стануть його головною зброєю.
– Були вже сумні події весни 2014 року, анексія, АТО, але все одно відмовлявся вірити, що ось так, колонами, бомбардуванням росіяни відкрито вторгнуться в Україну, – згадує 46-річний Андрій Вікторович. – Навіть коли перші вибухи, постріли пролунали на околицях Конотопу, свідомість опиралася: це не може бути війною.
Реальність пролунала телефонним дзвінком із військкомату. Питання було ввічливим: «Чи можете ви до нас зайти?». Андрій пішов. За кілька днів він уже був у складі 27-ї бригади, а згодом опинився на Донеччині, де тривали запеклі бої. Його новим робочим місцем стала ТЗМ- транспортно-зарядна машина. Тут і знадобилося вміння ювелірно керувати важкою технікою , ремонтувати її у польових умовах.
– Саме ремонтом і доводилося займатися найбільше у перші дні під час бойових виїздів, – розповідає чоловік із характерним спокоєм досвідченого майстра. – Нічого геройського: сидів під деревом під час першого виїзду, а над нами свистіли снаряди. Ну летять, і хай собі летять. Снаряди пролетіли, а ми далі свою роботу робимо.
Він часто жартує, навіть коли згадує моменти, від яких холоне кров — як-от ракету, що впала зовсім поруч із позицією. Каже, що то було справжнє диво, адже ніхто не постраждав. «Якби й далі так таланило, був би радий», – усміхається солдат. За час повномасштабного вторгнення він повністю освоївся в новій ролі, хоча вільного часу майже немає: або за кермом у дорозі, або по лікті в мастилі, бо техніка на фронті потребує постійної уваги.
– Всі негаразди допомагає долати солдатська дружба, особливо коли поряд земляки з Конотопщини. Це тримає. А щодо подвигів… Немає нічого геройського, я звичайний солдат, водій. Є наказ – виконуємо. Все просто, як в армії, – каже Андрій Прокопець.
Його особистий «фронт» має чіткі обриси та імена. Вдома на тата чекають дві доньки. Обидві залишилися в Україні, і саме вони є тією відповіддю на питання, чому він тут. Андрій не будує ілюзій і не береться прогнозувати дати, він просто робить те, що вміє найкраще – крутить кермо, береже техніку і цим смим тримає стрій. Як і кожен, він мріє про перемогу та повернення до родини, до звичного мирного життя, де висотний кран піднімає лише будівельні матеріали, а не важкі снаряди, і про тихе небо над рідним Конотопом.
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
✌️
Дякую нашим Захисникам. Нехай Ангел-Охоронець завжди буде поруч.