27 грудня минає півроку, як у боротьбі за волю і незалежність України загинув старший сержант ПАНИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ «Гуцул»
Ти йшов крізь ніч, де кулі, наче злива,
де кожен крок — межа між сном і сном.
Тримав ти небо, щоб земля щаслива
зустріла ранок мирним полотном.
Твій подих став молитвою для поля,
твій погляд — світлом в темряві тривог.
І навіть смерть, холодна і безволя,
не змогла стерти твій святий порог.
Тепер ти — вітром, що гойдає жито,
і в сонці — твій незгасний теплий слід.
Ми будем жити, щоб тобі служити,
щоб твій подвиг не зник у вирі літ.
З глибоким сумом любляча дружина Оля, сини, всі рідні.
Він наче відчував, що часу обмаль. Сергій Панич швидко закохався, швидко став батьком для сина коханої, швидко став мудрим не за роками. Він оберігав свою Ольгу, навіть відмовляючи її робити татуювання зі своїм позивним: «Раптом я загину, це заважатиме тобі у майбутньому…»
Але вона не слухала, бо знала — це кохання назавжди.
Це історія про прикордонника з позивним «Гуцул», який влаштував найкраще у світі весілля в альтанці серед тюльпанів, який плакав від щастя, вперше тримаючи на руках новонародженого сина, і який знав кожну стежину рідної землі, яку боронив до останнього подиху.
27 червня 2025 року серце воїна зупинилося під час бойового завдання на Сумщині. Тепер він назавжди зі своєю родиною — у татуюванні над серцем дружини та у дитячих спогадах синів, які цілують татове фото.
Читайте повну історію про життя, що промайнуло як іскра, та про кохання, яке не підвладне смерті. У найближчому номері газети “Перемога”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
Вічна пам’ять Герою-захиснику!