Своє життя ми будуємо самі і саме від наших рішень воно залежить. Ніхто, крім нас, не влаштує його краще.
1 березня 2026 року святкує свій 80-річний ювілей жителька селища Угроїди Бідоленко Світлана Іванівна. Односельці знають Світлану Іванівну як світлу, позитивну людину, поважають її за добрі справи, золоте серце, чуйну душу та людяність. Мені також хочеться привітати цю чарівну жінку й написати на її адресу найкращі слова вдячності.
Світлана Іванівна прожила гідне життя: дитинство, юність, молодість, шлюб, сім’я, заслужений відпочинок… Було в ньому різне — і сміх, і сльози. У ювілярки є особлива риса — вона вміє щиро радіти успіхам інших. Всю себе вона присвячує родині та праці, віддаючи серце так, як тільки вміє. Багато чого довелося пережити за ці роки. 16-річною дівчиною вона приїхала до Угроїд із Білорусі — чарівна, струнка, мов берізка. Її ім’я таке ж світле, як і вона сама. Справжня трудівниця, про яку кажуть: «робота в руках горить». Світлана Іванівна працювала в ланці з вирощування цукрових буряків та на будівництві. За яку б справу вона не бралася, все виходило до ладу. За вдачею вона весела, співоча, завжди душа компанії, позитивна й добра.
В Угроїдах вона зустріла своє кохання — Віктора Бідоленка, який був надзвичайно гостинною та доброю людиною. Мабуть, добро справді притягується до добра. Світлана та Віктор одружилися, жили разом із батьками чоловіка — Василем Власовичем та Мотрею Тихонівною, поважними господарями. У подружжя народилися доньки Алла й Анна та син Віталій. Клопоти були чималі, адже сім’я велика й господарство чималеньке – корови, городи, сінокіс і, звісно, основна робота. Доводилося рано вставати й пізно лягати, але Світлана, як бджілка-трудівниця, скрізь встигала. Вона виросла у багатодітній родині, мала чотирьох братів і трьох сестер, тому змалечку була привчена до праці. Її ніщо не лякало, бо в серці завжди жила турбота про близьких. Коли діти підросли, батьки навчали їх жити по совісті, адже добре знали: «Що посієш, те й пожнеш».
Роки летіли, як вітри. Вже й батьків чоловіка не стало — вони дожили до глибокої старості в пошані та любові, бо поряд завжди була їхня Світлана. Згодом і чоловік захворів — знову тривоги й турботи, але в цей важкий період підтримали дорослі діти.
Нині життя йде своєю чергою: Бог дав онуків і правнуків. Світлана Іванівна любить свою родину особливою, безмежною материнською любов’ю. Я добре знаю цю сім’ю і завжди захоплювалася тим, яка у ній панує взаємоповага й розуміння. Всі проблеми вони розв’язують разом — із добром, гумором та взаємодопомогою.
Зараз думки ювілярки, як і всіх українців, лише про одне — щоб швидше закінчилася війна. Вона щодня в молитві за сина Віталія, зятя Юрія та онука Артема, які нині захищають Україну. Від початку повномасштабного вторгнення Світлана Іванівна втратила спокій. Її син Віталій, учасник АТО, з перших днів бачив ворожі колони в Угроїдах. Не чекаючи повістки, він зібрав наплічник і пішов пішки через ліси до Сум, бо транспортного сполучення вже не було. Мати й сестри плакали та молилися, переживаючи, як він дістанеться міста повз колони російської техніки. Віталій — справжній воїн і достойний син своїх батьків. Низький уклін матері за такого сина!
Чим би не займалася Світлана Іванівна, вона завжди зберігає мир у душі. Вона не нарікає на долю, бо знає: життя — це щастя. А для щастя потрібно небагато: бачити сонце, молитися за рідних і бачити мирне небо. Поважний вік Господь дає не кожному, і Ви, Світлано Іванівно, людина, гідна найвищої поваги.
З любов’ю та шаною діти, онуки, правнуки, зять, свати, сваха та вся дружна родина, у цей День щиро вітають свою дорогу ювілярку. Бажають здоров’я, віри та сили. Нехай дім завжди буде сповнений родинного тепла, а завтрашній день буде мирним і щасливим. Божого благословення Вам та опіки на многії літа! Доєднується до вітань і авторка цих рядків.
Любов ПРОКОПЕНКО
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
