Вони зустрілися в новорічну ніч випадково, під центральною ялинкою селища. Він приїхав на свята до друзів, вона ж, місцева дівчина, вийшла з подружками погуляти. Дід Мороз повів хоровод навколо ялинки, навкруги лунав веселий сміх, блискали вогники та, мов конфеті, летів лапатий сніг.
«Привіт, Снігуронько!» — міцна рука схопила руку дівчини, і ось вони вже кружляють у веселому новорічному танку. Хлопавки, ковзанка, бенгальські вогні. І раптом їхні погляди зустрілися. Вона побачила небесного кольору бездонні очі, а він зрозумів, що в її погляді знайшов для себе цілий світ…
Весела новорічна ніч. Цікава прогулянка прикрашеним селищем. Він подихом зігрівав її долоні. Здавалося, що вони знайомі все життя. Вони весело сміялися та падали разом у сніг, коли хтось послизнувся. «Я хочу з тобою прожити все життя», — говорив він, дивлячись їй в очі та розуміючи, що закохався з першого погляду. «Мені час додому, у мене є наречений…» — розуміючи, що все вже не буде як раніше, промовила вона.
Міцно тримаючись за руки, вже мовчазна пара переступила межу невідомості. «Не поспішай. Подумай добре. Я зроблю тебе щасливою», — благав хлопець, розуміючи, що намагається зруйнувати чиєсь щастя. «Вибач, уже все вирішено, у нас у травні весілля. Ми зі школи зустрічаємося, я не можу зрадити наше кохання». «Я бачу, що теж тобі подобаюся. Не поспішай, прошу!» «Пробач… мені час іти…» — її очі переповнили сльози, і швидкою ходою дівчина почала тікати. Але тікала вона від себе. «Пам’ятай, я чекатиму скільки треба. Знай: кожної новорічної ночі я буду поруч!» — йому здавалося, що він кричить, але то був шепіт.
Життя йшло за планом. Він повернувся до рідного Миколаєва, вона на Багатий вечір приймала сватів. Квітучим травневим днем неймовірної краси наречена пішла під вінець. Небесного кольору бездонні очі з проханням «Не поспішай!» знову викликали сльози. «Я все роблю правильно, я ж про це мріяла…» — і вже з широкою посмішкою на високих підборах дівчина пішла назустріч своїй долі.
Затишна домівка і такий уже рідний та близький чоловік. Молода родина разом у будні та свята, друзі, робота. І ось перший Новий рік. Сяє вогниками ялинка, святковий стіл на двох. Останні приготування, скоро бій курантів. «З Новим роком, кохана!» — привітав її чоловік. «З Новим роком, любий!» — під дзвін кришталю відповіла вона.
Спалах феєрверків привабив до вікна. Чоловік милувався яскравими вогнями в небі, а її серце завмерло… Під вікном із великим букетом білих троянд, не привертаючи до себе уваги, стояв він — «новорічний принц». «Невже він? Він не порушить мій спокій…» — подумала вона і відскочила від вікна. «До кого це у нас такий кавалер? Мабуть, до Ірини з третього поверху», — наче лезом по серцю пролунав голос чоловіка.
Ніч минула в роздумах. Їй було шкода хлопця. Адже всі в теплих домівках зустрічають Новий рік, а він — на морозі. Вона і звинувачувала, і виправдовувала себе водночас: «Я нічого не обіцяла, я ж попереджала». В пам’яті спливло: «Не поспішай, прошу!».
Захотілося вийти на свіже повітря. На лавці біля під’їзду лежали замерзлі на снігу троянди. Рука сама потяглася до поштової скриньки. Яскрава новорічна листівка з коротким підписом: «З Новим роком, Снігуронько!». Серце стискалося, руки мерзли, зігріваючи троянди, а сніг летів, наче конфеті.
Свята минули. В душі настав спокій. Лише іноді в хвилини відчаю згадувалося те «Не поспішай!» та запах замерзлих квітів. Час вправно складав дні в місяці, і молода родина поповнилася синочком. Додалося радощів та турбот. Вже встигли розпуститися дерева та розквітнути квіти. Яскраве літечко пролетіло, наче той метелик. Ось уже минула плаксива осінь. Ялинка прикрашається вже для трьох.
Знову в новорічну ніч яскравими спалахами феєрверку привабило вікно. Від побаченого в грудях закололо… Постать із букетом троянд ледь кивнула головою, наче привіталася. Їй здавалося, що це сон, що вона просто втомилася. Але все було насправді: «З Новим роком, Снігуронько!» — знову передала привітання листівка. «Я винна, я не зуміла пояснити», — все частіше згадувала вона ту першу й останню новорічну зустріч, його блакитні очі та теплі долоні.
Вже готовий костюм принца на ялинку для п’ятирічного синочка. Вже шість букетів невинних квітів замерзли на морозі. І кожен залишив рану в її серці. «Все, більше не можу. Цього разу зізнаюся, що кохаю його з першої зустрічі, і нехай буде, що буде», — вирішила жінка.
Ніколи вона так не чекала бою курантів та спалахів феєрверків. Але за вікном нікого не було, лише кольорове святкове небо вкривало двір. Вона вибігла на вулицю у відчаї, непрохані сльози котилися по обличчю… На лавці замерзали троянди, а в скриньці лежала листівка.
Серце відчуло недобре. Дочекавшись ранку, вона знайшла його друзів. Нічого навіть не встигла запитати. «Останній дзвінок був з півдня, було чути потужні залпи. Квіти і листівка — це було його прохання. Серед загиблих його немає, пропав безвісти…» — з болем в очах розповів хлопець.
Інна Загорулько газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
