Від дитячих зачісок подругам у рідному Славгороді до власної перукарні в обласному центрі — шлях Світлани Бойко сповнений викликів. Евакуація, робота без світла та води, дистанційне навчання дітей і тривога за батьків на кордоні не зупинили її до професійної мрії. Це розповідь про незламність української жінки, яка попри обстріли, ракети, втрату рідного дому, обирає жити життя та дарувати красу.
Коріння та перші кроки до покликання
Світлана Наумова народилася у прикордонному Славгороді, що на Краснопільщині, де відстань до кордону три кілометри. У сім’ї вона була старшою дитиною, змалечку батьки вчили її любові, праці та повазі. Дівчина успішно закінчила місцеву школу та вступила до Харківського торговельно-економічного університету, де отримала спеціальність «Менеджмент організацій». Згодом диплом менеджера став не просто документом про освіту, а інструментом для побудови власного невеликого бізнесу в екстремальних умовах.
Здобувши ступінь бакалавра, Світлана повернулася до Славгорода, незабаром у цивільному шлюбі народила сина. Через деякий час нове кохання та одруження привело її до Краснопілля, вона стала Світланою Бойко.
Захоплення перукарством було у Світлани завжди, проте воно ховалося за щоденними клопотами. Жінка згадує, як ще маленькою дівчинкою заплітала коси всім подругам на своїй вулиці. Також вона спостерігала, як працює її тітка-перукарка, та як змінюється людина, яка сидить у кріслі, завдяки умілим рукам майстрині. Але справжня зацікавленість створення зачісок сталася пізніше, з народженням доньки.
«Коли моя донечка пішла у дитсадок, я їй щоранку вигадувала нове плетіння волосся та зачіски», — згадує Світлана. «Вихователі запитували: «А яку зачіску мама зробить дівчинці завтра?». Таке визнання маленьких перемог та захоплення інших людей від того що вона робить, дало майбутній перукарці розуміння: її хист — це не просто хобі, це її покликання.
Сфера послуг— це про позитив
Життя у Краснопіллі тривало 13 років. За цей час Світлана пройшла кілька курсів з перукарської майстерності та отримала сертифікати. Вдома облаштувала кімнату-перукарню та розпочала роботу. Інформація про нову майстриню швидко ширилася селищем, до неї стали приходити та приїздити краснопільчани та жителі інших сіл.
«Я бачила великі черги в перукарнях, але у багатьох з них не дуже піклувалися про клієнтів, мені це не подобалося. В університеті нас вчили, що сфера послуг — це про посмішку, про енергію, про позитив, про те, щоб залишити особисті проблеми вдома, а працювати для людей так, щоб від того, що ми робимо у клієнтів покращувався настрій».
Виклики долі та переїзд до Сум
Проте війна внесла свої жорстокі корективи. Славгород, де залишалися її батьки, опинився під постійними обстрілами. Мама і тато Світлани змушені були тікати до неї в Краснопілля, але батько все одно повертався до рідного села, адже працював там комбайнером та трактористом у одному з аграрних господарств. Восени 2024 року Світлана з мамою прийняли важке, але необхідне рішення про переїзд до Сум, адже у Краснопіллі почастішали обстріли і там теж стало страшно жити.
Перші дні перебування в Сумах Світлана згадує як відчай та невизначеність. З двома дітьми, без знайомих, у місті, де щодня лунають тривоги. Але саме в цей період проявилася неймовірна міцність її родини. Мама Світлани стала її опорою. Вона не лише допомагала з онуками, а й підштовхнула доньку до найважливішого кроку.
«Мама сказала мені: “Світлано, не йди в маркет касиркою. Займайся тим, що ти любиш. Давай, вперед, ми поруч”».
Спираючись на цю підтримку, Світлана на останні заощадження орендувала приміщення. 17 жовтня 2024 року вона відкрила свою перукарню. А за місяць, 18 листопада, ракета прилетіла зовсім поруч із квартирою, яку вони винаймали. Світлана зізнається, що того дня її охопив страх і питання: «Навіщо я все це розпочала?» Але, трішки оговтавшись, вирішила: «Куди не їдь — доля одна, тому треба просто продовжувати жити».
Професіоналізм на межі можливого: робота в умовах блекауту
Робота Світлани в Сумах сьогодні — це щоденний виклик. Майже постійна відсутність світла, а іноді і води не зупиняє її. Якщо в крані немає води — Світлана бере баклажки, набирає воду вдома, несе їх до перукарні та гріє у чайнику.
Адміністраторка перукарні Ліза згадує ці моменти з особливим теплом і подивом: «Я йду на роботу, а Світлана вже біжить з баклажками додому, щоб нагріти воду для клієнта». Один із таких випадків вони переповідали разом: «Хлопець прийшов на мелірування, а вода у крані зникла. Світлана побігла на свою орендовану квартиру, аби набрати воду, принесла її до перукарні, змила фарбу, провела всі необхідні процедури».
Юний клієнт, побачивши результат, був задоволений якістю роботи. Відтоді, він постійно робить зачіски саме в цій перукарні, так само, як і його брати, мама та інші члени родини. Тепер Світлану в цій сім’ї називають «нашим сімейним перукарем».
«Міжрегіональний перекат» та вірність клієнтів
На диво, переїзд Світлани до міста Суми не розірвав зв’язок з її краснопільськими клієнтами. Один із земляків назвав її бізнес «міжрегіональним перекатом». Земляки ідуть та їдуть до перукарні з прикордоння, також багато жителів з Краснопільщини у березні 2025 року евакуювалися до Сум та знайшли її тут.
«Приїхала на зачіску панянка, яка зараз мешкає у Полтаві, а клієнтка, яка виїхала до Польщі та приїхала навідати своїх родичів, теж згадала про мене, як перукарку. Довіра — це набагато важливіше за кошти. Коли людина їде до мене здалеку, а деякі навіть через кордон, — це багато вартує», — каже Світлана. Вона часто робить бонуси та знижки для своїх земляків, намагаючись бодай трішки поліпшити їхні буденні дні.
Жага до знань
Світлана не припиняє вчитися. Раніше жінка скептично ставилася до онлайн-курсів, але війна навчила її цінувати будь-яку можливість для розвитку. Вона опанувала професію бровистки та майстрині з нарощування вій.
«Що стосується перукарства, тут донька – моя головна модель. На її волоссі колористику здавала і тач-техніку. Дякувати Богу, доньчине волосся витримало всі мої іспити», — жартує Світлана. Нарощування вій практикувала та екзаменувалася на інших моделях, зокрема на подрузі Альоні, яка колись її переконала навчатися ще й цій послузі та підтримала фінансово.
Нещодавно Світлана Бойко отримала сертифікат на чоловічі стрижки та оформлення бороди. Зараз її запрошують до Києва «поставити руку». Світлана запевняє, що поїде лише на кілька днів аби навчитися новому, а потім повернеться на Сумщину.
Батько — Герой і приклад для наслідування
Силу духу Світлана успадкувала від батька. Він — справжній герой тилу. Працюючи в полі на самому прикордонні під постійними атаками ворожих дронів та вибухів, він не залишив свою справу. Коли закінчувалися польові роботи, тато Світлани переганяв техніку в безпечні місця, ризикуючи життям.
«Хто, як не я?» — ці батькові слова стали для Світлани орієнтиром. Її батько досі періодично мешкає у Славгороді, бо вважає, що будинок, збудований власними руками, — це його фортеця, яку він не може кинути.
Мрії про майбутнє та біль за рідний край
Незважаючи на розвиток справи в Сумах, серце Світлани належить Краснопіллю. Її діти досі дистанційно навчаються у Краснопільському ліцеї №1. Особливо важко переживає розлуку з домом донька, яка мріє повернутися в рідне селище. «Мамо, ти бачила, що вони зробили з нашим ліцеєм?» — ці слова її дівчинки болять Світлані дужче за будь-які інші труднощі.
Світлана Бойко впевнена: селище чи село не гірше за місто. Все залежить від людей, які там мешкають. Вона мріє про день, коли зможе повернутися і відкрити двері перукарні у мирному Краснопіллі. А поки вона працює без вихідних, записуючи клієнтів на майбутній місяць, і готується до чергових викликів.
«Головне, щоб не було вибухів, не «прилітало». А все інше — періодичну відсутність світла, води, нашу втому — ми витримаємо», — з посмішкою підсумовує Світлана, беручи до рук ножиці, та починає створювати нову зачіску новій клієнтці.
Ольга Кисленко
Фото авторки та з архіву Світлани Бойко
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
💙💛👍