БОГДАНА ГУСАК: РІК ТВОРЧИХ ЗВЕРШЕНЬ

03.02.2025

Культура

Богдана Гусак, талановита поетеса, продовжує вражати своїх шанувальників новими творчими
здобутками. 2024 рік став для неї надзвичайно плідним і знаковим.

Однією з головних подій року став творчий вечір під назвою «Меди мого життя», який відбувся у стінах Сумської обласної універсальної наукової бібліотеки. Захід зібрав численних шанувальників її творчості, які насолоджувалися чуттєвими та проникливими рядками поезії авторки. Цей вечір став не лише святом слова, а й важливим етапом у творчій кар’єрі поетеси, ще раз підтвердивши її непересічний талант.

Протягом року Богдана Гусак брала активну участь у численних культурних заходах, виступаючи зі своїми віршами перед різними аудиторіями. Зокрема, вона підтримувала захисників України,
даруючи їм свої поезії як прояв щирої вдячності та підтримки. Її твори, сповнені любові до рідної
землі, викликали глибокий відгук у серцях слухачів.

Ще одним значним досягненням поетеси стало визнання на обласному літературному конкурсі
«Слобожанщина-2024», де її творчість була високо оцінена. Її вірші увійшли до нового випуску альманаху «Слобожанщина», презентація якого стала ще однією яскравою подією року. Ця публікація підтвердила авторитет Богдани Гусак у літературних колах і відкрила її творчість новій аудиторії.

Рік, сповнений натхнення та активної діяльності, став ще одним доказом того, що талант,
помножений на наполегливу працю, приносить плоди. Богдана Гусак продовжує радувати своїх читачів і залишатися невід’ємною частиною літературного життя Сумщини.

Розбудженому дикими сиренами собі самому
світ тенета тче.
Віктор Бойко

Сирени тужно виють, мов собаки.
Розворохобив їх запеклий лютий.
Та світу, що давно би мав почути,
побачити здаля фатальні знаки,
щось не до миру, каяття, спокути…
Земля страждає: струпи, гнійні рани.
Довкруж кишить до біса паразитів.
Розлючені, п’ють кров, але не ситі.
– Іще! – волають посланці Морани
і ледве тягнуть кендюхи набиті.
Позбутися б їх! Світові старому
не в новину реванші та вендета.
З конвеєра йде чергова ракета…
А він, додавши лід у склянку рому,
із обіцянок тче собі тенета.
15.10.2024

Пташко моя, голосиста зозулько,
тяжко без тебе, на серці так мулько.
Довга розлука – роз’ятрена рана.
В снах прилітай хоч на хвильку, кохана.
Будемо вкупочці любо кувати.
Сохне коріння без роду і хати.
Рветься душа повернутись додому.
Тільки, крім тебе, не скаржусь нікому.
Вмиюсь у крилах-обіймах сльозою.
Скучили руки давно за косою.
Звиклі щоденно в окопах до зброї.
Знала б, які тут зі мною герої.
Віку стільком уже збавили кулі.
Плачуть-кричать жалібниці-зозулі.
Хай же рятує мене Божа сила,
щоб ти не сивіла, не голосила.
Ворог загнеться від помсти-покари.
Знов заспіваю тихенько про хмари –
білу і чорну над синім поточком.
Радо підтягнеш дзвінким голосочком.
15.06.2024