Говорили із студентами Сумського фахового коледжу економіки і торгівлі, ВСП «Машинобудівний фаховий коледж СумДУ» та КЗ СОР «Сумський фаховий медичний коледж» під час інтелектуально-пізнавального виховного заходу «Творче слово Сумщини».
Запросила мене на цей захід заступник директора з виховної роботи коледжу, викладачка української мови та літератури Світлана Щербак, яка пояснила, чому саме важливо донести учням так здавалось и пості речі, як необхідність збереження миру в усьому світі за допомогою спілкування, ЗМІ, творчого слова; показати масштаб небезпеки війни й можливості в її запобіганні; підвести молодь до усвідомлення зовнішньої політики української держави в зміцненні миру на планеті; розкрити взаємозв’язок участі у відстоюванні миру й готовності до захисту рідної землі.
Ми разом з педагогами з інших закладів хотіли, щоб наші учні почули і поспілкувались з людьми, з творчими особистостями, які сьогодні живуть і працюють на Сумщині, які збирають і зберігають інформацію та роблять все можливе в силу своїх талантів і здібностей, щоб зберегти пам’ять про події, свідками і учасниками яких ми є, – заначила Світлана Олексіївна.
Чесно кажучи, я давно не виступала перед допитливою дитячою аудиторією та ще з таким складним завданням, як розповісти про роботу і газети. І про письменників-земляків, і про збереження пам»яті про них.
В тому, що всі ми живемо у складний час викликів, спочатку нагадало вимкнене світло, а пізніше – повітряна тривога.
Тож перша частина зустрічі відбулась у залі, хоч і без електрики, а друга – в укритті під телефонну підсвітку.
Говорили ми з учнями про те, як сьогодні живе прикордонне місто Білопілля, хто працює і зберігає пам’ять про минуле, про наших земляків.
Згадали історію газети «Білопільщина» і діти побачили ксерокопії найдавніших її екземплярів сторічної давнини.
Вже після зустрічі до мене підійшов один учень і сказав:
Сумська поетеса, член Міжрегіональної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України вчителька української мови Богдана Гусак з Малого Висторопа почала розповідь про історію своєї родини і перші кроки в літературі, які були зафіксовані на сторінках місцевої лебединської газети.
А далі розповіла про свою творчість і зупинилась на тому, що її надихає.
Її родина пережила в Малому Висторопі окупацію у 2022 році, вбивство сусідки, бомбардування і тривоги в підвалах…
А ще – видання книг власної поезії та пози, в яких відображені події цих буремних років.
Як приклад, вірш, присвячений бійцям легендарної 110 бригади.
Історія створення цього вірша Богдана розказала тут же на заході.
Цей вірш написано на прохання рядового 110-ї ОМБр Івана Юрійовича Ільківа (Дізеля), з яким познайомилася у потязі Рахів-Суми. Сам він з Івано-Франківська. Воював на Донбасі під Авдіївкою два з половиною роки. Був поранений. Втратив багатьох друзів. З багатьма підтримує зв’язок по телефону. Йому сподобалися вірші про війну, які читала в дорозі. Отримав у подарунок мою книжку з дарчим написом . А потім попросив написати вірш про побратимів, продиктувавши їхні позивні. Тож виконала його прохання. Зараз він у ТЦК , але рветься до своїх хлопців на нуль. Ми спілкуємося по телефону.
Наталія КАЛІНІЧЕНКО
Газета “Спільнопілля” (Спільний проєкт “ПЕРЕМОГИ” ТА “БІЛОПІЛЬЩИНИ”)
Ось цей вірш.
Бійцям 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка
Нарешті обрис хати чи сараю.
Про всяк пожежний зведений курок.
Хоч нерви вже напружені до краю,
на чатах Камінь, Лось і Сахарок.
Здається, чисто. Відпочити б треба.
Ракета звідкись, як вогненний спис,
розкраяла шматину чорну неба.
– Спокійно, наші! – обізвавсь Метис.
По хвилі тут і там загомоніли,
мовчанки зруйнувавши сивий мур.
– До ранку відновити треба сили, поїсти…
Зараз, хлопці, перекур!
До темряви адаптувались очі.
Прилаштувався кожен хто як звик.
Намуляли гучні донбаські ночі,
як стоптаний облізлий черевик.
– Ех, зняти б каску, Дізелю, і броник!
Ти у своєму вже пів року спиш.
– Зате живий! Поранення – це дзвоник.
Зі смертю жарти, Боцмане, облиш.
– Я правий, Дідо? – Так, питань немає…
– Чому смутний? Не їв он до пуття…
– Останнім часом думка серце крає :
не хочеться піти у небуття…
– Що тут поробиш?
Ми ж не генерали – прості солдати.
А війна – не сон.
Бажаєш, щоб про тебе пам’ятали,
не загуби під кулями жетон.
– А може?.. – Ну кажи вже сміливіше!
З пітьми сяйнула синь очей-озер:
– А може, хлопці, хтось про нас напише?
– Ну, Шева, насмішив! – Ну й фантазер!
– А що писати? Як повзе піхота в котлі пекельнім?
Боже, поможи. Марудна і брудна у нас робота.
Таких, як маку скрізь… – Ну, не скажи…
Ведмедю, Чорний, ви хіба не гідні
і ти, Шарпею, пари добрих слів?
– Про нас печуться, Шево, тільки рідні,
а ти сюди письменника уплів.
Уява, без питань, його багата.
Однак потрібно мати справжній хист
сказати все як є про сто десяту,
не зіпсувавши героїчний зміст…
– Воно-то так… Замовкли… Задрімали…
Сховала ніч у хмарах мідяка.
Тривожним сном оплетені привали.
Гіркі думки на мушці у АК.
У мареннях – ракети чорнороті,
застиглий нерозірваний фугас.
І Бос із побратимами – двохсоті – з проханням:
– Відомстіть як слід за нас!
Лежать , за мир стомившись воювати,
укупі з новобранцями «старі»,
та незабаром встануть, бо солдати,
щоб краще закріпитись на зорі.
03.06.2024 (С) Богдана ГУСАК
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Чудовий вірш. Дякую
Богдана Гусак: Її особиста історія, пережита під час окупації, та щирі вірші, присвячені захисникам України, захорлює
Світлана Щербак: Її ентузіазм та щире прагнення донести до учнів важливість теми миру та збереження культурної спадщини роблять її чудовим педагогом та організатором подібних заходів.