Мирне Краснопілля: спогади про життя, яке у нас відібрали
Колись наше Краснопілля жило зовсім іншим, тихим і водночас бурхливим життям. Селище вирувало подіями, а місцева молодь активно шукала себе в спорті. Футбольні баталії, лижні гонки та, звісно, паверліфтинг, з якого Краснопілля неодноразово приймало змагання різних рівнів.
Саме тоді, під час чергового журналістського редакційного завдання, ми й познайомилися з Вадимом – міцним юнаком, який упевнено підіймав важкі штанги. Як покаже час, ця юнацька дружба зі спортом та залізна дисципліна зіграють ключову роль у його дорослому, значно суворішому житті.
«Вже доволі багато часу минуло відтоді, коли Вадим вперше прийшов на тренування. Ми тоді лише відкрили відділення з пауерліфтингу, заохочували хлопців і дівчат до цього виду спорту. Його двоюрідний брат В’ячеслав Коноваленко у мене вже займався, Вадим теж зацікавився пауерліфтингом. Він брав участь у змаганнях, йому було цікаво тренуватися та випробувати свої сили на чемпіонатах. Цей веселий хлопець не прагнув до великої спортивної кар’єри, але в нього все виходило. Я на той час мав небагато досвіду, лише починав свою тренерську діяльність, тому в повному обсязі його потенціал розкрити мені не вдалося. Потім хлопці і Вадим також після закінчення школи пішли вчитися далі, у них змінилися інтереси», – згадує тренер із пауерліфтингу Максим Горбач.
Несподіване повідомлення з фронту
Мирні роки пролетіли, а реальність війни розкидала земляків по різних усюдах. Нещодавно на мій телефон прийшло повідомлення, від якого серце стиснулося і водночас наповнилося гордістю:
«Вітаю, Олександре! Пам’ятаєте мене? Я теж з Краснопілля. Нині молодший сержант 36-ї бригади Морської Піхоти, командир відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу 1-го батальйону морської піхоти Коноваленко Вадим Олександрович.
Читаю Ваші матеріали про побратимів. Так, ви робите дуже важливу роботу. А ми зараз на Донецькому напрямку, Костянтинівка. Дуже спекотно, тут теж зустрічаю багато земляків. Про закінчення війни або якусь її паузу можна забути. Тут втратив не одного побратима… І навіть однокласників… Зрозумів одне: прив’язуватися до людей не потрібно… Втрачати дуже боляче…»
Звісно, після таких слів я просто не міг не зв’язатися з хлопцем.
Від «служби безпеки Сбербанку» до контракту на 25-річчя
Наша розмова почалася з щемливого – про рідне Краснопілля, яке зараз нещадно руйнує ворог і де досі залишається жити батько Вадима. А далі перейшли до військових буднів та шляху, який привів хлопця в окопи.
До повномасштабного вторгнення Вадим шукав себе у різних професіях: працював охоронцем на «Хімпромі», пекарем у Харкові. А у вільний час, як із посмішкою згадує сам боєць, займався своєрідним «волонтерством» – «кошмарив» довірливих росіян. Телефонував їм від імені легендарної «служби безпеки Сбербанку» і виманював гроші, вважаючи це своїм маленьким внеском у руйнування економіки ворога.
Проте споглядання того, як окупанти нищать його рідний край, переповнювало душу люттю. Рішення визріло остаточно: рік тому, саме у свій 25-й день народження, Вадим підписав контракт із ЗСУ.
«Колись підіймав штангу, тепер підіймаю значно більше — під обстрілами»
Підібрати підрозділ та посаду допомогли в рекрутинговому центрі. Ось тут Вадиму і знадобилася його спортивний гарт. Завдяки відмінній фізичній формі він без проблем здав усі випробування, успішно пройшов навчання та відправився на один із найгарячіших напрямків Донеччини.
Службу ніс справно, демонструючи залізний характер у боях. Результат не змусив себе чекати — уже за три місяці молодий воїн отримав звання молодшого сержанта.
Попереду були важкі випробування. Своє перше поранення Вадим отримав на новорічні свята: назустріч їхній вантажівці вилетів ворожий FPV-дрон на оптоволокні. Тоді хлопець дістав осколкові поранення в ногу та обличчя. Згодом було ще одне поранення, коли дрон прилетів просто в будинок, де тримали позицію наші захисники. Попри пропозиції госпіталізації, Вадим відмовлявся «лягати в лікарню», хоча омріяний короткий відпочинок таки отримав.
Сьогодні за плечима 26-річного сержанта — понад 50 бойових виходів у місцях, які важко назвати безпечними.
«Колись у спортзалі я підіймав штангу, — ділиться Вадим, — а тепер доводиться підіймати та тягати на собі значно більшу вагу. І робити це не на помості під оплески, а під щільними ворожими обстрілами».
За словами молодшого сержанта Коноваленка, у його підрозділі служать справжні відчайдухи з величезним досвідом. Переважно — така ж відважна молодь, яка замість мирних спортивних арен сьогодні тримає фронт під кулями.
«Вадим у шкільні роки був непосидючим, трішки шубутним хлопцем. Здібний учень, але вчитися особливого бажання не мав — усі його думки, мабуть, були зайняті мотоциклом, на якому він обожнював ганяти та заняттям, проведеним у тренажерній залі. Проте у Вадимові завжди відчувалася цілеспрямованість та амбітність, він був веселим і по-хорошому «бідовим».
Коли я почала викладати в них українську мову та літературу, це був 10 клас, спершу трохи розгубилася. Клас був специфічним: дівчат зовсім мало, майже самі хлопці. Кожен зі своїм характером, уже майже сформовані особистості. Потрібно було якось завойовувати їхній авторитет, втримувати увагу й буквально виборювати знання. Спочатку було важко, але згодом ми знайшли спільну мову. Ба більше — хлопці згуртувалися і дружним гуртом приходили на додаткові заняття, де ми готувались до ЗНО, спілкувалися, говорили про життєві цінності, мріяли про щасливе майбутнє.
Зараз із завмиранням серця слідкую за його сторінкою у фейсбуці. Дуже хвилююся за хлопців, захоплююся їхньою сміливістю та рішучістю. Безмежно вдячна Вадиму та всім нашим воїнам за захист. Нехай береже їх усіх Бог, нехай завжди поруч буде надійне плече побратима», – говорить про свого колишнього учня Олена Прийма, вчителька Краснопільського ліцею №1.
Ми віримо, що залізний характер паверліфтера та козацький драйв морпіха обов’язково приведуть Вадима та його побратимів до Перемоги. І тоді в нашому відбудованому Краснопіллі знову лунатимуть свистки арбітрів та вигуки вболівальників, а не звуки вибухів.
О.МОЦНИЙ
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавцівTidningsutgivarnaдля українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України «FrontlinePress».
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍👍👍