Новини Краснопільщини

04.07.2024

347

Громада

ЖАННА СУПРУН: «ЗА ПРОХІДНОЮ ХЛІБЗАВОДУ ПОЧИНАЛОСЬ ІНШЕ ЖИТТЯ»

КРАСНОПІЛЬСЬКОМУ ХЛІБЗАВОДУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 60 РОКІВ. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Вже позаду п’ятнадцять років заслуженого відпочинку, але технологію та кожну дрібницю процесу виготовлення хлібобулочних виробів пам’ять жінки зберігає як безцінний скарб…

Не вдалося випускниці Краснопільської середньої школи у 1967 році вступити до омріяного Харківського аграрного інституту. Пов’язати життя дівчина планувала з агрохімією. Наступного року мала повторити спробу, а поки що Жанна розпочала свою трудову діяльність саме на Краснопільському хлібзаводі під керівництвом Осадчого Івана Павловича. Швидко минув рік. Знову невдала спроба вступу до аграрного вишу. Знову мрія відкладена на рік…За цей час дівчина отримала кваліфікацію у Лебединській школі бухгалтерів. «Напевне, не судилося мені стати
агрохіміком – вирішила я», – згадує юність Жанна Василівна. – «І у 1970 – му вступила до Харківського інженерно-економічного інституту».

Рано померла мама дівчини. Виховувала Жанну мачуха – добра, турботлива жінка. На першому курсі інституту відійшов у інший світ і тато. На цьому безпроблемне життя для юної студентки закінчилось.

Заочна форма навчання, облаштування побуту, працевлаштування та самостійне
життя очікувало попереду. У Краснопільському відділенні Ощадбанку Жанна заробляла на проживання у орендованій квартирі, а весь вільний час присвячувала написанню контрольних
робіт та ретельно готувалась до сесій.

«Навчатись було нелегко», – порівнюємо засоби зв’язку тих часів з сучасними. – «Якщо не отримала виклик на сесію, то мусила їхати до Харкова. Виясняти – виявляється якась контрольна не зарахована. Доопрацьовувала. Відвозила знову і отримувала документ для оплачуваної відпустки».
У 1976-му році дипломована спеціалістка вже працювала на посаді економіста фінвідділу у відділі держприбутків. Згодом молодій спеціалістці запропонували посаду економіста місцевої шляхо-будівельної дільниці з перспективою отримання житла. Саме там Жанна зустріла свою долю і вийшла заміж. Донечка Лариса перші кроки у 1979 –му зробила вже у наданому родині житлі.

«Будинок був недобудований, потребував ремонту. Але то вже було не орендоване житло», – спогади часів молодості викликають посмішку у жінки. Після річної декретної відпустки Жанна Василівна Супрун отримала пропозицію очолити планову комісію Краснопільського райвиконкому. У 1981- му родина Супрун отримала квартиру у новобудові. «Часи були нелегкі, але ми мали майбутнє, перспективи…», – ностальгічно згадує пані Жанна. – «Я просто отримала вищу освіту.

Сумлінно виконувала свою роботу, як і всі в ті часи. Ми мали можливість без жодних зв’язків отримати житло. У Краснопіллі працювало виробництво і зводились багатоповерхівки. На жаль, це все у минулому. Сумно, звісно, що підприємства нашого селища припинили своє існування.
Радію і дякую нинішньому керівництву хлібзаводу, що маємо можливість споживати краснопільський хліб».

У 1986-му році Жанна Василівна отримала посаду економіста на Краснопільському хлібзаводі:

«На той час так склались обставини, що за станом здоров’я я була у пошуках більш спокійної роботи. Лідія Миколаївна Середа очолювала хлібзавод. Вона і запропонувала мені цю посаду. Ми працювали ще той самий рік після закінчення школи разом. Ліда Миколаївна була технологом, а я
майстром зміни», – пані Жанна розпочинає розповідь про своє трудове життя, присвячене
хлібзаводу. – «На той час виробництво, не рахуючи кондитерські, налічувало більше тридцяти найменувань хлібобулочних виробів.

Шість видів самого хліба було та більше двадцяти різновидів здоби. Завод працював
цілодобово у три зміни. Випікалось більше двадцяти тонн продукції за добу. Зміна
складалась з десяти осіб різної кваліфікації: тістоводи, формовщики, майстер зміни, технолог, «мукосії», пекарі. Загалом колектив хлібзаводу налічував до сорока чоловік. Хто не
знайомий з цим виробництвом, той не уявляє, яка нелегка ця праця. Одночасно у печі випікалось до трьохсот буханців. Зміна з десяти осіб за вісім годин виготовляла більше шести
тонн хліба. За дев’ять років на посаді економіста я пройшла той період, коли ціна хліба була стандартною (за держстандартом – 13 копійок, потім 16) і коли ми самі встановлювали ці
стандарти, вираховуючи калькуляцію нашого виробництва», – посмішка пані Жанни передвіщає теплі спогади

–«Мені взагалі пощастило по життю на хороших людей, де б я не працювала. Тривалий час на виробництві може працювати лише людина, яка закохана в цей процес. Для мене хліб,
то жива істота. Як ти будеш ставитись до процесу його виготовлення, таким він і вийде. На Краснопільському хлібзаводі підібрався колектив справжніх фанатів своєї справи. Мені
пощастило працювати з ними, за що я вдячна долі. Заввиробництвом Коваленко Лідія Василівна – її відданості, досвіду, та професіоналізму немає ціни. Все трудове життя її присвячене виробництву хліба. Лагута Людмила Федорівна – головний технолог за покликанням, технологи Людмила Бирченко та Алла Дяченко завзяті, рішучі, впевнені у собі професіонали у своїй справі і закохані в
неї. Ми працювали у команді, робили улюблену справу і це давало свої
позитивні результати.

Без проблем, звісно, не миналось. Була така неприємність, як «картопляна інфекція». Нею іноді було вражене саме борошно. В результаті – хліб вологий всередині та мав неприємний
запах. Вислуховували нарікання споживачів, хоча в тім провини виробництва не було. Не рахуючи збитки обмінювали неякісний хліб на свіжий».

У 1995- му році Жанну Василівну Супрун було призначено директоркою Краснопільського хлібокомбінату. На той час жінка вже добре вивчила колектив та виробничий процес,
що зіграло свою позитивну роль на новій посаді. Штатна чисельність підприємства становила вже близько ста чоловік. Після закриття пекарні у Миропіллі, яка була складовою, нашого виробництва, колектив зменшився на тридцять працівників:

«У 2000-му році підприємство отримало у підпорядкування виробничий цех і отримав назву «Краснопільський хлібохарчокомбінат». У Краснопіллі виготовлялись неймовірної смакоти якісні ковбасні вироби. Наша «Лікарська» була відомою і улюбленою далеко за межами району. Копчена риба, сардельки, сосиски – все це вироблялось у Краснопіллі з якісної сировини, що я особисто засвідчую. Але не витримали ми конкуренції з дешевшим, імпортним товаром…»

«Керівники всіх установ тісно спілкувались між собою», – пригадує добрі часи пані Жанна. – «Напевне, то ще були традиції по партійній лінії, але вони були добрими. Ми виручали, за потреби одне одного. Мета була у нас спільна – стабільність процесу виробництва того чи іншого
підприємства та забезпечення добробуту жителів Краснопільщини».

Не дивлячись на таку стабільність у стосунках керівників установ Краснопілля, директорка Краснопільського хлібохарчкомбінату неблизький шлях до підприємства долала на велосипеді. «З цього приводу я зовсім не комплексувала, – всміхається Жанна Василівна. – То був транспорт, яким керувала я сама і він завжди був у моєму розпорядженні.

Неважливо, на чому ти дістався до робочого місця. Головне, що коли проходила прохідну, то всі негаразди, побутові проблеми залишалися зовні заводу. Там мене повністю поглинала стихія улюбленого виробництва. Там починалося інше життя…»

Те, інше життя, часто приходило уві сні пані Жанні вже на заслуженому відпочинку. Нічні аварії, денні перебої у виробництві, нарікання на неякісну продукцію, все те вже у минулому. Та і по сьогоднішній день жінка є шанувальницею хлібобулочних виробів саме Краснопільського хлібзаводу. І хвилюється за його долю, як і раніше, коли очолювала підприємство.
І. ЗАГОРУЛЬКО, газета “ПЕРЕМОГА”

ЩЕ ПО ТЕМІ: