Новини Краснопільщини

09.03.2024

1592

Незабутні імена

🖤 Пророча пісня Олега

Він любив сцену, а Його обожнювали глядачі. Не залишало байдужих у глядацькій залі чи де б то не виконував пісні такий харизматичний Олег Бирченко. Співаючим вчителем був юнак чи освіченим співаком з’ясувати виявилось непросто. Чимало творчих здобутків та перемог, педагогічних досягнень та вдячних учнів чекало ще попереду. Але ворог обірвав життя молодого талановитого чоловіка 9-го березня 2022-го.

– У нас з Олегом різниця у віці два з половиною роки, – з неймовірною любов’ю розповідає про брата Лілія Стицюк. – Звісно, як старша сестра, пам’ятаю дитячі пустощі, непорозуміння…Але це швидко минулось. Ми разом зростали і були не лише братом і сестрою, але й вірними друзями. Олег мав дуже добру вдачу, щиру душу і з юнацтва його колом спілкування були більше дівчата. Коли я вступила на фізико-математичний факультет Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка, то зрозуміла, що стала орієнтиром подальшого життєвого шляху для брата. Намагалась переконати Його обрати іншу спеціальність, але Олег ніколи не шукав легких шляхів. За два роки ми вже разом їздили на пари до одного вишу і на одну кафедру.

– Ліліє, а зякоговіку Олег почав співати?

– З самого малечку був артистичним і захоплювався співом. Коли повертався ввечері додому, то вся наша двоповерхівка знала, що то  Олег іде. Завжди у навушниках і підспівував. Потім відвідував уроки вокалу Лариси Давиденко. Обожнював співи і взагалі сцену.

– А стати професійним співаком Олег не мріяв?

– Він мріяв підкорити якісь висоти  у естрадній індустрії. Приймав участь у різних конкурсах, мав безліч відзнак і нагород. Але його серце належало дітям і Україні. Він був вчителем, патріотом і аматором сцени. Без однієї з цих складових, то вже був би не Олег.

– Стати  військовим, то було Олегове рішення? Батьки підтримували Його в цьому?

– Так,  лише Його особисте рішення і, думаю, досить виважене. Він вже став слухачем  Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного і лише тоді повідомив про це батьків. Звісно, мама плакала. Але вони з татом розуміли, що все одно б не вплинули на Його рішення. І однострій, і саме навчання у школі лідерства припало Олегу до снаги. Він надсилав часто фото, на яких завжди щасливий і усміхнений. А коли приїздив у відпустку, то мав такий маршрут – спочатку зупинка у тітки у Глибному, потім у Самотоївці у двоюрідної сестри та похресника, потім до Краснопільського РВК, стати на облік, потім обов’язково до Палацу культури. Якщо планувався якийсь захід, то виступ Олега включали до програми. Так і Його сольний концерт за три дні підготували, щоб встигнути за коротку відпустку.

– Ліліє,цічуттєві фото Олега з Вашими дітьми. Вони, наче випромінюють взаємну любов.

– Так. Він обожнював своїх племінників. Коли народилась Аріна, то ми проживали з батьками у Краснопіллі. Олег був для неї улюбленою нянею. Пам’ятаю, як вперше моя доня розсміялася дзвінким сміхом. А розсмішив дівчинку саме Олежка,  демонструючи якісь кумедні писочки із-за мого плеча. Він був неймовірно щасливий, що це вдалось саме йому. Він співав колискові моїм дітям. Коли ми вже переїздили з родиною на батьківщину чоловіка до Липоводолинського району, то кожну відпустку 3-4 дні Олег проводив у нас, бавлячись з племінниками, наче відчуваючи, що власних дітей попестити не судилось. Він був дуже відповідальний, коли мав можливість, залишався з хворими дітьми вдома, а я йшла на уроки. Надсилав посилки з дорогими іграшками. Пам’ятаю дзвінок о четвертій ранку: «Ліля, відчиняй, я приїхав». Думала жартує братик. Відкрила двері, а він на порозі, як завжди усміхнений і з подарунками…

– Де б не перебував, Олег завжди знаходив місце у своєму житті для співів.  Яка пісня була у нього найулюбленішою?

– Важко сказати. Олег полюбляв різні пісні. Ще з 2014-го дуже шанував пісню «Плине кача». Саме з нею виступав на конкурсі «Смарагдова ліра», який щорічно проводить Держприкордонслужба України. Мама журила за це Його, бо ж справді пісня виявилась пророчою. «Кача» ж і стала останнім записом Олега. До Дня Соборності України у 2022-му році було створено таку омріяну братом фонограму. А для співів Він справді знаходив і час, і місце. Співав і під час навчання, і під час проходження служби у Бердичивському будинку культури.

– Ліліє, Олег вирішив створювати військову кар’єру. На плечі лягли погони лейтенанта. З чого вона розпочалась?

– По закінченню Національної академії Сухопутних військ  ім. гетьмана П. Сагайдачного Олег підписав контракт з ЗСУ і був призначений на службу до військової частини міста Бердичів. Близько року приймав участь у бойових діях поблизу Лисичанська. Потім ротація,  9-го лютого 2022-го року у брата закінчилась чергова відпустка. Далі –Луганщина. Ми щодня спілкувались телефоном. 7-го березня Олег зателефонував по відеозв’язку, щоб побачити Аріну і Андрійка.  9-го березня вранці ще написав, що у Нього все гаразд, а увечері вже те жахливе: «Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності…» Вірити не хотілось, чекала дзвінка, що то помилка і Олег живий…Але на жаль… Отримала підтвердження від командира, що під час зіткнення з російсько-фашистським загарбником наш Олег, потрапивши в оточення, боровся до останнього… Мали забрати тіло брата з Полтави, але з Краснопілля ніхто не їхав… На упізнання їздив мій чоловік. Тож забрали ми тіло Олега до свого села у Липоводолинському районі. Тут Він переночував. Олег часто був у нас, то вже мав тут і своїх  друзів, і мої Його любили, тому авто з тілом на колінах зустрічали вже на блок-пості. Я вже планувала поховання на місцевому цвинтарі, але мама сказала: «Олег приїде додому». Наступного дня автівкою нашого сільського господарства чоловік супроводив тіло до Недригайлова. Там його зустріла краснопільська машина. З супроводу нам виділили лише табличку з тим жахливим написом «200». Наступного дня під гучні обстріли рашистів Олега було поховано у рідному Краснопіллі.

Вже минув рік. Тяжкий, страшний рік. Намагаюсь бути батькам і за Олега. Стараюсь частіше телефонувати, але все розумію… номер телефона брата видалити не здіймається рука. Хоча знаю, що вже не почую його рідного голосу.

– Олег був курсантом, навчався на Факультеті ракетних військ і артилерії за програмою Курсів лідерства L-1B. Спокійний, з високим почуттям відповідальності, щирий і відвертий у спілкуванні, інколи навіть сором’язливий, але з вираженими лідерськими якостями. Був активним у суспільному житті підрозділу, в якому навчався, учасником художньої самодіяльності. Прагнув та займався самовдосконаленням, – таким згадує земляка полковник, заступник начальника академії зн авчальної роботи Олексій Красюк.

– Завжди позитивний, добрий, усміхнений. Працювати з Олегом було суцільним задоволенням. Він умів поважати чужу думку і постояти за свою. Завжди був готовий прийти на допомогу друзям. Він любив сцену, а вона відповідала Йому взаємністю, – таким Олег Бирченко залишився для колежанки по сценіОксани Дрозд

– Олег Вікторович був одним з найкращих вчителів, яких подарувала мені доля. У нас були дуже гарні стосунки як в межах школи, так і поза її межами.  А як він співав, це не передати словами, мені завжди подобалось як він співав. Пам’ятаю, як в шкільні часи ми сиділи після уроків класом  з нашим Олегом Вікторовичем. Пили чай, розмовляли на різні теми . Він був найкращий, завжди любив поспілкуватись, підтримати міг, якщо потрібно. Він любив своє життя і дітей. І ми це відчували. Він любив співати, і це йому вдавалось неймовірно, – згадує свого класного керівника учень Чернеччинської ЗОШ І-ІІІ ступенів Андрій Якущенко.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олега Вікторовича Бирченка нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) та присвоєно звання старшого лейтенанта (посмертно). Герої не вмирають.

І.Загорулько.

З архіву газети “ПЕРЕМОГА”