У травні 2026 року біля озера Чеха у Сумах з’явився ще один затишний і водночас скорботно-пам’ятний острівець. Здійснилася мрія родини загиблого Героя з Краснопілля Богдана Рудики (позивний «Бурий»). Мужній сержант-штурмовик загинув 28 квітня 2025 року. У той час молоде подружжя саме планувало дізнатися на УЗД стать дитини, на яку так чекало… На жаль, Катерина Рудика цю новину дізналася вже сама. Ще до народження донечці дали ім’я на честь загиблого тата. «Звісно, вона буде Богданою», — в один голос відповіли колись на запитання сестра Руслана та дружина Катя.
Сьогодні Богданочці вже вісім місяців. «Донечка народилася 19 вересня 2025 року. Я мріяла саме про число 19, адже Богдан народився 19 серпня, — розповідає Катя. — Встановлення іменної лавочки саме в цьому місці було нашим родинним бажанням. Тут любив бувати сам Богдан. Неподалік проживаємо ми з донечкою, а також Руслана з чоловіком Вадимом, він є хрещеним татом Богдани. Тепер тут бувають і бабуся з дідусем Богданочки».
Непростим був шлях до здійснення мрії. Найскладнішим для родини виявилося отримати дозвіл від влади на облаштування цього місця. «Тато з братом власноруч виготовили саму лавочку. Ми висадили туї, — підтримує розповідь Руслана. — Ще плануємо посадити тут вербичку. Богдан за своє коротке життя виростив дуже багато деревець. Зараз вони буяють біля нашого зруйнованого будинку в Краснопіллі. Тато нещодавно був удома. Ми продовжуємо називати те місце саме Домом».
Маленьке диво з татовою усмішкою вже починає робити перші кроки, тримаючись за мамині руки. Крихітка спирається на новеньку лавочку, яка ще пахне лаком, і полюбляє гладити татову бороду на фото, що розміщене на табличці поруч. Звісно, Богданочка ще не розуміє, де вона перебуває, що відбувається і чому в мами та тітки на очах сльози… Дівчинка солодко позіхає після сну, усміхається, іноді вередує… Серед нерозбірливого дитячого лепету чітко чути: «Та-то». А на дитячому візочку вітер колише невеличку плетену іграшку – ведмедик з написом «Бурий»…
«Я вже розповідаю донечці, хто це на фото, — пояснює Катя. — “Тато” — одне з перших слів нашої дівчинки. Вона швидко росте і зовсім скоро почне усвідомлювати, що це її татусь. Розумію, як важко їй, маленькій, буде пояснити, чому інших діток тато веде за ручку біля озера, а її — усміхається лише з портрета… Я Богданочку вже і на татову могилу возила. Там вона теж гладить бороду на його світлині й дуже міцно та солодко засинає саме там, — розповідь Каті стискає серце. — Зараз до Алеї Героїв їздити все небезпечніше, тим паче з малям. Тож це місце біля озера — чи не єдина можливість відчути присутність нашого Богдана. А такі брелочки – ведмедики має кожен член нашої родини».
Доглянута, затишна лавочка. Поруч — дивовижний, глибокий погляд молодого командира-штурмовика… Хочеться зупинитися й поговорити… За допомогою QR-коду на табличці кожен перехожий може зчитати історію короткого, але героїчного життя «Бурого».
«Ми радіємо, що нарешті маємо це місце, — діляться Катя та Руслана. — Хоча найчастіше, коли ми приходимо сюди, лавочка зайнята. Звісно, нікого не проганяємо. Колись хтось залишив тут квіти — було неймовірно приємно. А от коли смітять — боляче до слів і сліз…»
Ця лавочка біля тихого плеса озера у Сумах — більше, ніж просто місце для відпочинку. Це міст між минулим і майбутнім. Тут пам’ять про мужнього захисника обіймає його найдорожчих людей. Тут, під тихий шелест молодих туй, продовжується життя, яке Богдан захистив ціною власного. Тут разом з Його донечкою зростатиме вербонька. І поки маленька Богданочка вчиться ходити, тримаючись за мамині руки, її тато невидимим крилом оберігає кожен її крок з висоти небес.
Газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
