«ПРАЦЮЄМО ПО КОНКРЕТНО ПОСТАВЛЕНИМ ЗАВДАННЯМ, А ЯКЩО ЩЕ КОРОТШЕ –БЕЗ ДІЛА НЕ СИДИМО»
Кажуть, що світ складається із протиріч. І ми також. То ми спочатку тихенько, а потім вже
не соромлячись обурювались, що забагато у нас в маршрутках «атошників», а коли почалась війна з непідробним захопленням вигукували «Слава ЗСУ», та коли війна перейшла у
затяжну фазу, на оголошення про збір коштів для потреб армії чи тероборони можна почути, що військовим зарплату платять непогану, хай самі себе забезпечують, та й взагалі щось багато у нас людей у військовій формі ходить, а в тероборону взагалі лише за хабар
можна влаштуватись. Звичайно, це поодинокі бурчання, але вони є, і певне, кожен з нас хоч
раз, але чув подібне. Та все ж коли десь бахкає, гепає чи в ЗМІ з’являються повідомлення про можливе поновлення наступу росіян на Сумщині, ми молимось за наших захисників
і сподіваємось на їх мужність, що нога орків більше не ступить на території Сумщини, Краснопільщини
Про все це ми говорили з одним з місцевих бійців територіальної оборони. Хлопець не щойно взяв до рук зброю. Воював ще у 2015-2016-му, бойовий досвід має.
- Встиг у 2015-2016 роках по мобілізації повоювати біля Донецького аеропорту у складі 81-ї окремої аеромобільної десантно-штурмової бригади, дев’ять місяців був «біля кухні» за 150 метрів від «нульових позицій», – жартує мій співрозмовник. – Після демобілізації вирушив у Європу на заробітки, працював дальнобійником на фурі. 24 лютого рано вранці мені зателефонула дружина і повідомила, що почалась війна, що прикордонні села Краснопільщини обстрілюють росіяни.
Разом з тим хлопець говорить, що новина не стала для нього сенсацією, адже відчував, що рано чи пізно це мало статись, оскільки підтримував зв’язки із своїми побратимами, командирами – всі вони не поділяли оптимістичних настроїв, що у 21-му столітті в Європі повномасштабної війни не може бути в принципі і морально були готові до вторгнення. - – Дзвінок дружини застав мене в Італії, а о 7-й ранку того ж дня я вже телефонував своєму роботодавцеві з повідомленням, що маю терміново повертатись в Україну, – продовжує мій співрозмовник. – Шеф відмовляв, запевнив, що оплатить дорогу і проживання протягом кількох місяців моїй родині, але дружина категорично відмовилась залишати Україну. Тоді на фірмі розробили мені логістичний маршрут через Австрію, Німеччину та інші країни до кордону з Україною, попутно мав доставити вантажі. На базу дістався лише 1 березня, бо в Європі не можна їхати, скільки тобі заманеться, там робочий час чітко контролюється, віддав машину, паралельно ще назбирали із знайомими у Польщі гуманітарки і вранці 3 березня перетнули кордон, а у Краснопілля прибув 5 березня. Добиратись тоді було
не лише складно, а й небезпечно, бо шляхами курсували ворожі колони. Знайомі із Полтавщини провели нас до кордону Сумської області, розповіли, де і як можна
безпечно проскочити. Ще дорогою у телефонному режимі обговорював із знайомими свої подальші кроки, про вступ до територіальної оборони сумнівів вже ніяких не було.
До речі, й сьогодні можна почути – а чим займається територіальна оборона, які її завдання? Мій співрозмовник відповідає на це питання по-військовому коротко:
«Працюємо по конкретно поставленим завданням, а якщо ще коротше – без діла не сидимо. Люди військові знають про що йде мова, а цивільним не обов’язково все знати, а якщо вже справді дуже цікаво – можна відкрити Закон України «Про основи національного спротиву» і детально з ним ознайомитись».
Питання про ну дуже високу зарплату хлопець сприймає з іронічною посмішкою (добровольці територіальної оборони заробітної плати не отримують), каже – потреб у місцевих тероборонівців чимало, багато з яких доводиться вирішувати за свій рахунок, хоча практично з перших днів відчувають постійну підтримку Сумської райдержадміністрації, співпрацюють із селищною радою, як і всюди існує дефіцит пального, а якщо таке і є,
то заправитись за власний кошт – теж звична справа. Взагалі скажу так, що до війни ставив завдання заробити у Європі грошей і до осені вставити вікна в будинку, який будую, звести дах, але майже всі кошти пішли зовсім на інші цілі, а ще тримаємось за рахунок волонтерів, завдяки їх допомозі ми не голі і не босі.
Скільки людей нині несе службу у лавах тероборони, звісно, ніхто нікому не скаже, але у мого співрозмовника і на це питання своя думка, каже, він, як людина з бойовим досвідом не завжди вітає велику кількість загонів тероборони і переконаний, що ефективність загону з п’яти пыдготовлених ы навчених чоловік може бути значно вищою за сто чи двісті чоловік, навіть дуже добре снащених.- Наша 81 бригада була новоствореною, я теж, коли мене мобілізували, багато чого не знав і не розумів, але нас навчали кілька місяців в учебці, ганяли до запаморочення, руки, ноги після тих тренувань боліли нестерпно, але ми точно знали, що навчання ці багатьом врятують життя і так воно було. Сьогодні вже не та «окопна» війна, що була у 2015-му, щоб вижити і перемогти ворога, треба постійно навчатись, самоудосконалюватись. А те, що ми переможемо, у мене особисто немає жодних сумнівів, а вже після перемоги буду планувати і заробляти, аби таки добудувати власний будинок, – ділиться хлопець.
А ми повідомляємо, що триває збір коштів для наших захисників – Добровольчого формування 1 Краснопільської селищної територіальної громади. Долучитися
може кожен, навіть невеликою сумою. Також вагомою допомогою буде поширення цього допису, щоб якомога більше охочих змогло зробити свій внесок у нашу перемогу.
О.МОЦНИЙ. - Газета “ПЕРЕМОГА”
Реквізити:
Одержувач: Корх О. М.
Рахунок: 262026400934615784
IBAN: UA223052990262026400934615784
Банк одержувача: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”,
КИЇВ, УКРАЇНА
РНОКПП одержувача: 2914520797
Призначення платежу: Поповнення рахунку КОРХ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
Їхній обов’язок – нас захищати. Наш
обов’язок – підтримувати і допомагати їм.
Подобається це:
Подобається Завантаження…
