Нещодавно Валерія Жаботинська святкувала у Краснопіллі своє 12-річчя. Дівчинка зустрічала свій День народження у колі рідних – бабусь, дідусів, хрещених, двоюрідних сестричок і братиків, але найголовнішої для неї людини – її тата,
військовослужбовця Володимира Жаботинського, командира відділення батальйону охорони, поруч не було, бо він на фронті, захищає від ворога свою сім’ю і свою державу. Та серцем він завжди поруч зі своїми дівчатами – донечкою Валерією і дружиною Людмилою. Тож подаруночок від тата Лєрочка отримала і вже вдруге газета «Перемога» стала до
цього причетна.
Вперше до помешкання сім’ї Жаботинських ми приїздили знімати відеопривітання у жовтні. Тоді Володимир також був на війні, а нас попросив відзняти сюрприз від нього для дружини Людмили у день річниці їхнього весілля. Привітання він замовив у краснопільських флористів. Судячи з усього, привітати та відзняти відео у нас вийшло непогано, тому у такий спосіб військовий вирішив привітати також донечку Валерію. Це завдання виконала весела пандочка, яка запросила потанцювати з нею іменинницю, її гостей, та вручила дівчинці подарунок, квіти і кульки від тата.
Валеріє, тобі привітання від тата сподобалося?

Так, але найкращим подарунком для мене був би його приїзд у цей день. Я дуже хотіла і чекала тата
на моє День народження, але його не відпустили, – розповідає з сумом дівчина.
Валеріє ти навчаєшся у школі?
Так, у Сумській школі, дистанційно. Наш тато вже майже 16 років, як військовослужбовець, ми жили у Сумах,
Валерія ходила там до школи. У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, у військову частину «прилетіло», тепер вже немає там де жити, тож ми з донечкою приїхали сюди, до батьківської хати, а Володя служить, – пояснює мама Валерії, пані Людмила.
Володимир вже мав відпустку?
Відпускали у короткочасну. Чоловік приїздив на декілька днів, 1 грудня прибув, а 5 грудня вже повернувся на службу. Але нічого, все буде добре, ми його завжди чекаємо, – посміхаючись говорить жінка.

Володимир Жаботинський, його побратими та тисячі захисників України воюють, аби Валерія та всі українські діти не знали війни, вони борються, аби їхнім дітям ніколи не довелося цього робити. Вони захищають своїх дітей, вони захищають Україну!
О.КИСЛЕНКО
Газета “Перемога”
