Сьогодні свій день народженням святкує керівник аматорського духового оркестру Самотоївського СБК- Анатолій ПЕКУРОВСЬКИЙ.
Сьогодні Анатолій Володимирович Пекуровський є керівником народного аматорського духового оркестру Самотоївського сільського будинку культури Краснопільської селищної ради. Вже не одне покоління музикантів виховав диригент. А сам оркестр є гордістю громади та бажаним гостем на всіх заходах Краснопільщини, заворожуючи глядачів своєю величчю та чарівними мідними звуками. Народився і виріс майбутній маестро у Краснопільській багатодітній родині. Мама займалась вихованням дітлахів, а тато працював постачальником на меблевій фабриці потім на заводі продовольчих товарів.
– Я був наймолодшою дитиною в родині. На сьогодні нас залишилось п’ятеро – три сестри, брат і я. Тато все нарікав: « У мене два сини як сини, а третій – музикант» – розпочинає розповідь маєстро.
– Анатолію Володимирович, то Ви обрали свій життєвий шлях в супереч батькам?
– Та ні, то був жарт у нього такий. По закінченню восьмого класу я мав вже чітко визначений шлях – Сумське училище культури імені Бортнянського, факультет «Духової та естрадної музики».
– Пане Анатолію, на той час музична школа у нашому селищі ще не функціонувала. В училищі розпочинали все з нотного стану?
– Серйозно я захопився духовою музикою у п’ятому класі. Музичної школи не було, але окрім уроків музики зі мною індивідуально проводив заняття шкільний вчитель, що стало міцним фундаментом для подальшого навчання. Серйозними маршами та веселими «Польками» швидко відлунали студентські роки. Перше місце роботи за фахом я отримав в Угроїдському сільському клубі. То був 1976-1978 роки і зовсім не комфортне холодне приміщення, яке опалювалось невеликою грубкою. Я був учасником як естрадного колективу, що функціонував при цукровому заводі, так і духового. Згодом мене було переведено до Краснопільського сільського клубу, що на Ступівці. Потім працював методистом по музичному жанру Районного будинку культури. Але мрія створити і керувати духовим оркестром супроводжувала мене з дитинства.
– Анатолію Володимирович, Ви не зрадили своїй мрії, впевнено крокували обраним шляхом і досягли своєї мети. За яких обставин було створено омріяний Вами духовий оркестр?
Голова Самотоївського колгоспу імені газети «Правда» Микола Григорович Забара став ініціатором заснування оркестру саме на базі колгоспу. У ті часи кожне господарство приділяло увагу мистецтву та художній самодіяльності. Утримували ансамблі, приймали участь у фестивалях. Так, завдяки Миколі Григоровичу 20 лютого 1983-го року відбулась перша репетиція новоствореного колективу – духового оркестру колгоспу ім. газети «Правда». Я став його керівником. Майже рік суміщав роботу методиста і диригента, курсуючи з Краснопілля до Самотоївки. Потім залишив роботу методиста і працював лише у колгоспі з оркестром до 2000- го року. Традицію підтримувати та забезпечувати творчий процес оркестру продовжив і наступний очільник самотоївського колгоспу Коваленко Володимир Миколайович.
Потім почалась реорганізація колгоспів і це вплинуло на роботу оркестру?
Звісно. Мою посаду було скорочено і я працевлаштувався до Краснопільського лісгоспу станочником де працював вісімнадцять років.
На якийсь період довелося розлучитись з оркестром?
Так. Лише у 2010-му році тодішній голова Самотоївської сільської ради Перерва Іван Миколайович запропонував мені відродити оркестр, за що особисто щиро йому вдячний. Знову відпрацювавши за станком, наче на крилах летів до свого оркестру у Самотоївку. З червня 2018-го року, після виходу на заслужений відпочинок та отримання оркестром звання «народного» я обіймаю посаду керівника духового оркестру Самотоївського сільського будинку культури Краснопільської селищної ради. – Пане Анатолію, сьогодні ви займаєтесь улюбленою справою, маєте для цього і час і умови і головне все те ж палке бажання.
Напевне все ж є якісь розчарування чи не здійснені бажання?
Так я щасливий у своїй омріяній справі. Колектив підтримує керівництво громади. Завдяки директору Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Кравченко Тетяні Іванівні, ми маємо затишне приміщення для репетиції юних музикантів. Але то доля всіх вчителів – вчити і знову розлучатись. У цьому році оркестр залишили сім учасників. Хлопці йдуть до армії та їдуть на заробітки за кордон…А я знову вчу юних музикантів. Був час коли наш колектив налічував 32 музиканта. Місцеві, вже «дорослі хлопці», залишаються відданими музиці і залюбки відвідують репетиції разом з дітлахами.
Анатолію Володимировичу, є у оркестрі на сьогоднішні учні з тієї самої першої репетиції?
Моя гордість і опора – віддані оркестру, мої учні, а нині вже професіонали: Олександр Накалєй, Ігор Смоленко, Андрій Осадчій, Олександр Вовк, Олександр Токар, Юрій Петренко. Дякую вам, хлопці. Ще хочеться згадати Віктора Вікторовича Леонова, який не зважаючи на поважний вік, підтримав оркестр у нелегкий період відродження.
Яка подія з життя Вашого оркестру запам’яталась Вам найбільше?
Чимало було різних пригод, але найбільше пам’ятаю нашу участь у параді дитячих духових оркестрів у 1991-му, що проходив у сусідній Писарівці. Поки зібрав хлопців до шкільного автобуса, інструменти, костюми і вже на в’їзді до місця проведення зрозумів, що ноти залишились у Самотоївці. Конкурс вимагав пройти і маршем по площі і три твори виконати на сцені.
Як вийшли з ситуації?
Так і вийшли – зібралися і зіграли – здобули третє місце по області і були нагороджені поїздкою до міста-героя Севастополя. Подорож була незабутньою.
Пане Анатолію, скількома музичними інструментами Ви володієте?
Акордеон, гітара, всі духові інструменти оркестру, сопілка, фортепіано. Всьому навчали в училищі. За фахом моїм головним музичним інструментом була труба, але у процесі навчання, щомісяця ми мали освоїти новий інструмент. Складали залік, виконуючи дві задані п’єси. Так один за іншим підкорились мені музичні інструменти.
Анатоліє Володимировичу, з якими музичними колективами доводилось Вам ще працювати?
Свого часу я керував естрадним оркестром, хором, оркестром народних інструментів, з ансамблем сопілкарів і зараз з задоволенням працюю. До речі окрім основного складу ще сформовано групу юних сопілкарів у кількості дванадцяти хлопців. Все це на базі Смотоївського СБК.
З теплом та гордістю згадує часи створення духового оркестру у Самотоївці і Микола Григорович Забара.
– Миколо Григорович створити у Самотоївці духовий оркестр було вашою ідеєю? Чому саме цей музичний напрямок?
– Так ідея була моя. Взагалі поважаю духову музику. Самотоївка завжди славилась творчими талановитими ініціативними людьми, а розвиток мистецтва та культури тут є традицією. У 1979 році, я став головою колгоспу імені газети «Правда» . Постало питання духового оркестру, наявність якого необхідна також і для скорботних подій. Так виник задум про створення самотоївського духового колективу. А для втілення його в життя доля послала нам таку чудову, талановиту, працелюбну людину як Анатолій Володимирович Пекуровський.
– Так швидко все і склалось, адже Анатолій Володимирович мріяв про цю справу?
Ні. Чимало було підводних каменів у цьому процесі. В результаті спільного з Анатолієм Володимировичем рішення, було створено ще й дитячий духовий оркестр. Набрана група бажаючих займатись музикою самотоївських дітлахів, зовсім не знайомих з нотною грамотою. І лише професіоналізм, наполегливість, терпіння та безмежна любов до музики Анатолія Володимировича дала такий приголомшливий результат як діючий десятиліттями народний аматорський духовий оркестр. По можливості стежу за діяльністю цього колективу. Користуючись нагодою хочу подякувати нашому маестро за його досить плідну багаторічну працю.
– Миколо Григорович, мистецтво завжди було задоволенням не з дешевих. Як вирішувались питання матеріального забезпечення творчого колективу? –
У цьому плані не було жодних проблем. Колгосп ім. газети «Правда» був потужним сільськогосподарським підприємством. Учасників колективу було забезпечено достойними сценічними костюмами, музичними інструментами. Для започаткованого ансамблю сопілкарів теж було придбано необхідний інвентар. Колгосп відремонтував сільський будинок культури, де на заходах у глядацькій залі збиралось близько чотирьохсот сільських жителів. Це була бездоганна інвестиція у майбутнє. І все спрацювало, оскільки оркестр живе і радує нас своїми виступами та досягненнями, а смичок все в тих же надійних професійних руках Анатолія Володимировича Пекуровського. Я пишаюсь тим, що стояв у витоків заснування цього чудового неповторного колективу.
І. ЗАГОРУЛЬКО
З архіву “Перемоги”. Лютий 2001 року
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍