Більше п’яти років тому наша газета вже писала про Ірину Лазарєву, листоношу Покровського поштового відділеннязв’язку. Тоді до нас звернулися жителі цього населеного пункту зп роханням висловити вдячність цій молодій дівчині: «Вважаємо, що нам поталанило, адже обслуговує нас молода, енергійна, ввічлива дівчина Іринка Лазарєва, яку ми інакше, як нашою дитиною, не називаємо. Така тендітна, мов лялечка, а які сумки, бідолашній, доводиться носити. Та ніколи виду не подасть, зупиниться, поговорить. Дай їй Бог здоров’я і щастя». От і зараз з нами зв’язалися мешканці Покровки, які знову хочуть подякувати своїй листоноші Ірині Лазарєвій за те, що вона не кинула роботи, не виїхала з прикордонного села у цей тяжкий час і залишається такою ж людяною, небайдужою, надійною людиною. Ми поспілкувалися зцією незвичайною дівчиною. До Вашої уваги інтерв’ю з Іриною Лазарєвою, листоношею поштового відділення Покровка.
– Ірино, яким було для Вас 24 лютого?
– 23 лютого у племінниці було день народження. Вийшли пізно увечері на вулицю, на російській стороні зарево стояло, ми якось не дуже звернули увагу на це. А о четвертій ранку почався обстріл… Кажемо – салюти, моя свекруха відповідає: «Які салюти в чотири ранку». Росіяни у село наше не заходили. Ми їх не бачили, чуть-чули, але, слава Богу, не бачили. У нас дідусь один живе недалеко від того місця, де стояли росіяни, так він ходив до них та пред’являв претензії стосовно того, чого вони зайшли на його город. Ті йому розповіли, хто господар та погрожували зброєю.
– Ірино, Ви народилися у Краснопіллі, не збиралися виїздитиі з Покровки, яка знаходиться на кордоні з росією, кудись подалі?
– Ні, хоча мої батьки наполегливо запрошували до них переїхати, особливо тоді, коли прилітало у Покровку, бо дуже переживають за мене, мою дитину, мою сім’ю. Але коли росіяни почали обстрілювати Краснопілля і уламки впали недалеко від будинку моїх батьків, вони вже не дуже наполягають на нашому переїзді до них. Тож моя сім’я весь цей час знаходиться у Покровці. Я люблю це село, хоча сумую за батьками, коли довго їх не бачу, за Краснопіллям.
– Ірино, пам’ятаєте як пов’язали своє життя зп оштою?
– Після декретної відпустки мені запропонували бути листоношею. Я, звичайно, боялася, тому, що зовсім людей не знала. Але погодилася, якось швидко все і запам’ятала, бо Тамара Миколаївна Білоковаленко, начальник пошти, мене завжди підтримувала і допомагала.
– Потім у Покровці замінили стаціонарне поштове відділення на пересувне?
– Так. Незадовго до широкомасштабного вторгнення у нашому селі скоротили начальника відділення поштового зв’язку, мене залишили листоношею по Покровці. З того часу до нашого села курсує пересувне відділення. Зараз працювати важче, ніж було до того, як скоротили начальника ВПЗ. То ми все з нею разом робили, зараз працюю сама. Пересувне відділення мені привозить газети та інші періодичні видання, гроші на виплату пенсії, я приймаю платежі, передплату, продаю товар і таке інше.
– Приміщення для роботи маєте?
– Так. Багато людей туди приходить, щоб отримати пенсію, сплатити за комунальні послуги, передплатити газету. Коли вже дуже замерзну, ходжу погрітися до магазину.
– Розкажіть, будь ласка, Ірино, як Вам працювалося у перші місяці в час широмасштабного вторгнення росіян в Україну?
– Роботу потрібно було виконувати, а головне – платити пенсію. До Покровки поштова машина не заїздила. Тому наш староста Сергій Іванович Циганенко разом з підприємцем Соляником Юрієм Івановичем, у якого у Поковці є магазин, їздили по продукти для магазину, бо вже все у ньому розібрали, тож забирали і гроші на пенсію. Привозили у Покровку, потім я із нашим старостою ходили по селу, по хатах і виплачували пенсію. Я намагалася зранку видавати, щоб обійти найбільше домівок сельчан і скоріше роздати гроші. Коли вони не їхали до Краснопілля, а гроші на пенсію потрібно було отримати, я із старостою та моїм чоловіком виїздили до умовного місця, де зупинялася поштова машина, забирали кошти на пенсію. Так і працювала.
– Ірино, «Перемогу» у Покровці передплачують?
– Кількість передплатників трішки зменшилася, багато сімей з дітками виїхали, старші люди майже всі лишилися, тому зараз доставляю близько 50 примірників «Перемоги».
– Вивиконуєте чималий об’єм роботи у воєнний час. Заробітна плата відповідна?
– Пересувне поштове відділення приїздить двічі на тиждень. Я працюю на 0,5 окладу, у грошах це 2-2,5 тис.гривень на місяць, в залежності від того, скільки продам товару, за нього доплачують 5% від суми реалізації.
– Ірино, маєте якісь захоплення?
– Дуже люблю ходити по гриби, на риболовлю. Нещодавно вирішили завести ще й кроликів. Вони у нас у господарстві були й раніше, але після того, як кролі почали хворіти, вирішили, що не будемо їх тримати. Але чоловіку все ж хотілося їх завести знову. Я зі своєю колишньою начальницею, Тамарою Миколаївною, і до цього часу підтримую дружні стосунки, хоч її і скоротили. Ця жінка набагато старша за мене, але ми ходимо до них у гості, разом рибалимо.
– На Вашу думку, люди за останній рік змінилися?
– Покровчани, особливо мої пенсіонери, змінилися точно. Вони і до початку цієї війни були хорошими людьми, а зараз, думаю, стали ще добрішими.
– Дякую, Ірино, за розмову. Успіхів Вам у роботі, тихих дніві ночей Вашим односельцям та всімукраїнцям.
– Навзаєм.
О.КИСЛЕНКО.
ГАЗЕТА “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
Колектив “Перемоги” вітає Ірину і бажає всього найкращого!🌺🌻🌼🌷🥀
Вітаю!
Тримайтесь, сусіди!
❤
Гарна листоноша у селі – майже як голова села)) Всі її чекають у себе і поважають)
👍