У січні краснопільчанці Колодці Ніні Трохимівні виповни лося 96 років. Вона з’явилася
на світ 1928 року у с.Лісне, у ро- дині, де була сьомою, наймен- шою дитиною. Так сталося, що
її мама вдруге вийшла заміж за удівця, у якого було своїх троє діток. Тож сім’я складалася з
батька, матері, п’ятьох дівчат та двох хлопців.
Голодні 1932-1933 роки родина мешкала у Лісному, і вижили тоді лише завдяки корівці, яку тримали у господарстві. Але смерть у той чорний час не оминула і їхню хатину. Від
голоду померла Тамара, сестра, яка була трішки старша за Ніну. Вона часто повторювала найменшій: «Ніно, ти помреш, бо у тебе нога хвора. А я – виживу». Тамара це говорила, щоб їй
більше дісталося їжі, яку мати давала дітям, але цієї сестрички не стало у той голодний рік.
На початку Другої світової війни старший брат, військовий, який мешкав на Уралі, забрав Ніну до себе. Там вона вивчилася на токаря і працювала позмінно на заводі на токарному станку, де виробляли набої і снаряди для потреб армії.
У 1947-му дівчина повернулася у Лісне, і знову пережила голодний, тепер вже післявоєнний рік, у рідному селі. Погостювати до Лісного приїздили троє дітей брата Ніни Трохимівни з Уралу, а ще трапилося так, що у сім’ї Ніни було дві Василини, одна Яківна, а друга – Трохимівна, бо коли менша народилася, батюшка чомусь вирішив, що прийшли записувати до церкви хлопчика, тому назвав Василем, а коли кинулися, довелося виправляти на Василину. Одна з сестер Ніни мешкала у Казахстані, ще одна сестра жила у Довжику, Харківської області, найстарша Марія у Лісному –
працювала трактористкою.
1951 року Ніна Трохимівна вийшла заміж за краснопільчанина, який працював у Краснопільському МТС, декілька років молоде подружжя мешкало у Лісному, згодом Бог подарував їм першого сина. Одного дня чоловік взяв свого первістка на плечі, і пішки 15 кілометрів йшов з ним до Краснопілля. Ніна, повернувшись з роботи, сина з чоловіком вдома не застала, тож попрямувала слідом і сім’я Колодків залишилися жити у райцентрі.
У родині народилося троє синів. Нелегке життя було у Ніни Трохимівни Колодки – працювала, як то казали раніше «у колгоспі по-наряду» – і свиней з телятами годувала, на буряки ходила, ланку полола, зимою на полі перегній розкидала, його спочатку на трактори вилами вантажили, потім
люди на той перегній сідали і їхали в поле, а там вручну його викидали. А весною, коли старший син вже трохи підріс, допомагав матері по тому «наряду» – до обіду вона на роботі, після обіду він за матір працював, міндобрива насипали, на машину вантажили і на поле вивозили, у сіялки насипали.
Ніна Трохимівна, поки син за неї на роботі, тим часом вдома на городі, якого у них було майже сорок соток, щось сіяла чи саджала, поралася по господарству, бо й корову тримали, і кроликів, кури, качата, свині були.
У 1961 році Колодки купили власну хатину, згодом поряд з нею почали зводити нову, простору. Старший син після закінчення школи навчався в училищі на тракториста у Малій Ворожбі, середній здобув професію зварювальника, і був шанований у своїй роботі, найменший Анатолій
працював водієм у колгоспі, згодом у сільгосппідприємстві. Всі сини Колодок служили у армії, всіх трьох випроводжали, трьох зустрічали, усіх і женили. А найменшого і хоронили, йому виповнилося 58 років.
Ніна Трохимівна стала вдовою, коли їй ще не було і 60 років, її чоловік пішов із життя у 62 роки. Після смерті чоловіка Ніна Трохимівна мешкала сама. Діти, онуки їй допомагали, але жінка воліла все робити самостійно.
Тримала поросяток, коли кололи порося, майже все Ніна Трохимівна віддавала сім’ям своїх дітей. На даний час Ніна Трохимівна має шість онуків, чотирьох правнуків та двох праправнуків.
Тримає Ніну Трохимівну на цьому світі Бог та турбота близьких, особливо Людмили, дружини її онука Сергія, сім’ю якого вона запросила жити у її просторому домі.
О.КИСЛЕНКО, газета “ПЕРЕМОГА”
#люди
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
За що люблю Перемогу, так це за ось такі історії про наших простих Людей. Дякуємо 💞