Народилася Тетяна Вертелецька у Краснопіллі 11 серпня1955 року. Батько дівчини, Вертелецький Віктор Васильович, родом із Самотоївки. Дідусь Вертелецький Василь Євтєєвич, був першим головою колгоспу цього села у 1929 році.
Мама у дівочості була Мостова Раїса Іванівна. По маминій лінії бабуся мала коріння з Мезенівки. Можливо це і напророчило долю Тетяні. Хоч бабуся і вийшла заміж у Краснопілля та нашу героїню доля привела до Мезенівки.
«Навчалася у Краснопільській СШ №1 з 1962-го по 1972 рік», – Тетяна Вікторівна до дрібниць пам’ятає незабутні шкільні роки – «Ми навчались у школі, де зараз краєзнавчий музей,
до четвертого класу. Першою вчителькою була Нікітас Валентина Олексіївна. Світла пам’ять. До сьомого класу наша класна кімната була у приміщенні, де сьогодні Краснопільська музична школа.
Потім, у 1966-му році, у нашому селищі було відкрито нову школу. З сьомого класу ми перейшли
у нове приміщення. Зараз це Краснопільський ліцей №2»
Дівчина була старанною ученицею, та і наука давалась легко. Особливо Тетяна любила математику, хімію, географію. Була відмінницею, старостою класу, співала в ансамблі у Всеволода
Леонідовича Чернієвського. Танцювала, декламувала вірші. Приймала активну участь у громадському житті школи. Не пропускала жодної шкільної олімпіади.
«У нас були чудові вчителі. Вміли навчити учнів полюбити сам процес навчання» – приємні спогади
з присмаком суму. Адже всі викладачі вже залишились лише у пам’яті – «Наша неповторна класна керівниця Єшенко Галина Олексіївна вже, нажаль, пішла у засвіти у серпні 2023 – го року. Директор
школи Моїсеєв Євгеній Васильович. Дуже гарні вчителі. Приємні спогади».
У 1972 році закінчилась безтурботна шкільна пора для Тетяни і розпочалось цікаве студентське життя у Сумському кооперативному технікумі. Швидко минули два роки навчання і у
1974–му Тетяна вже була дипломованим економістом.
«Направлення отримала до Нового Осколу, економістом. У перспективі була пристойна заробітна плата» – трішки з іронією пригадує жінка – «А одна дівчина з групи була саме звідти, а працювати мала їхати до Мезенівки. Вона і запропонувала: «Давай мінятись. Я поїду додому і тобі в Мезенівку ближче. Помінялись. Те і вирішило мою долю. Вже більше ніж півстоліття я є жителькою Мезенівки».
Саме там дівчина і зустріла свою долю. «Знаєте, не буває випадковостей у цьому житті», – інтрига у голосі Тетяни розпалює цікавість – «У Мезенівці я по направленню працювала економістом у Мезенівському радгоспрабкоопі. Ми з подругою зайшли до їдальні в обід. Огляділись, а
там сиділи два юнаки. Прискіпливий погляд одного з них я піймала на собі. Ну, думаю,
увечері у клубі на танцях познайомимось. То був Лазаренко Микола Іванович. Виявляється він з армії прямував до Тольятті, де до служби працював.
У Москві мав чекати потяга дванадцять годин. До Харкова за розкладом поїзд їхав за три години і він приїхав до Мезенівки. Познайомились. Він два місяці був у відпустці. Потім мав їхати працювати у Харків на завод. Через місяць мене кликав. Мовляв, квартиру обіцяють. Я відповіла, що
не поїду. Розрахувався і приїхав до рідної Мезенівки»
20 грудня 1975-го року у Мезенівці було створено нову сім’ю Лазаренків. У 1976-му Тетяна
пішла у декретну відпустку. У сім’ї народився син Руслан. Микола Іванович Лазаренко став керівником радгоспрабкоопу, а у 1978 -му Тетяна Вікторівна очолила Мезенівську сільську
бібліотеку.
«З чоловіком прожили 43 щасливих роки. Виростили сина», – з вдячністю та сумом згадує минуле пані Тетяна – «Я ж по сьогоднішній день займаюсь своєю улюбленою справою – краєзнавством. Чоловіка не стало у 2018-му році. Я вдячна долі за ті життєві не випадковості.
А що до мого імені, то коли мама йшла до пологового, то загадала – як я народжуватимусь, хто перший прийде до неї відвідати, на того честь і дасть ім’я. Прийшла подруга Тетяна. Вона стала
моєю хрещеною мамою. Це Ноженко Тетяна Павлівна.
І. ЗАГОРУЛЬКО, газета “ПЕРЕМОГА”
ЩЕ ПО ТЕМІ:
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍