Прикордонник Віталій Степаненко потрапив у полон у двадцятих числах березня 2022 року. У неволі перебував у Луганську, Бєлгороді та інших російських катівнях.
Сім’я Степаненків, як й інші жителі Тур’ї, вимушена була виїхати з рідної домівки та оселитися у сусідній громаді. 31 грудня ми привітали рідних Віталія з поверненням сина, брата, дядька та поспілкувалися з мамою Людмилою Миколаївною Степаненко.
-Спочатку син проходив службу у Маріуполі, був у Одесі, у полон потрапив десь поблизу Криму, точно не знаю, адже не про все можна говорити по телефону. 30 грудня, відразу після
обміну, з Віталієм говорила, 31 грудня посилку йому відправила та знову йому зателефонувала. З нетерпінням чекаємо, коли зустрінемося, побачимося з ним у перших числах 2025 року.
-Людмило Миколаївно, як дізналися, що Віталія звільнили?
-Спочатку зателефонували чоловіку, батьку Віталія. Представилися і сказали, що наш син потрапив на обмін. А близько 17 години зателефонували мені. Жіночий голос сказав: «Добрий вечір! З наступаючими святами Вас. З Новим роком!» Відповідаю: «Вас теж». «Для Вас у Новий рік подарунок, Ваш син звільнений з полону. Чекайте з ним зв’язку».
Мене затрясло, зателіпало вже не знала чи жива я, чи мертва, не знаю, як я витримала, сили не було. Десь о дванадцятій ночі прийшло повідомлення. До мене попросилася у друзі людина з таким ім’ям, як раніше підписувався син. Прийняла його у друзі, -тремтячим від хвилювання голосом
розповідає Людмила Миколаївна. – Насправді, досі ще не усвідомлюю, що відбувається. Це дуже тяжко. Відразу він мені пише повідомлення: «Мамо, я повернувся!», і написаний номер телефону. Відразу йому зателефонувала, ми трішки з ним поговорили. Віталій розповідав, що дуже переживав за нас, чи живі, чи здорові, чи є що їсти, чи є гроші. Адже спочатку був жах.
Кажу йому: «Синку, що за нас переживати, ми виживемо». Він казав, що росіяни у полоні говорили, що непотрібно було чинити спротив. Їм такого понарозказували… Ми Віталія трішки заспокоїли, сказали: «Не згадуй того, жахи, які тобі розповідали, їх не було».
-Віталій знає, що Ви вимушено виїхали з рідного села?
Повідомили вже йому. Звісно, жаль усього у Тур’ї. Віталій розповів, що побачив на телефоні не наше подвір’я, не наш будинок. «Так, синку, все не наше. Але що ж вдієш. Головне, що ти повернувся». А він говорить: «Мамо, я дуже хочу додому». Розповіла йому, що бачила сни, і в мене таке відчуття було, що щось має статися. Віталію 16 грудня виповнилося 36 років. Я у церквах молила Бога за нього і за всіх просила…
Мені наснився сон, що ніби йду, ніби й багнюка була, і враз чиста трава, роса, йду по ній, капці і ноги у мене чисті». Відчувала, коли йому було погано…
-Віталій в неволі теж бачив сни?
-Так, деякі з них розповів: «Ти мені, мамо, снилася. Ніби їдемо з хлопцями, і потрапили в наше село… Кажу їм: «Дайте забіжу додому, ось моя хата. І ти стоїш біля двору, і сусіди. Я дійшов
до тебе, а ти плакати. Я тобі: «Не плач, мамо, все нормально, я живий… А ти даєш мені цукерки…» Розповів хлопцям свій сон, а вони мені кажуть: «Все буде добре, то мама за тебе молиться».
-Ваш син перебував у полоні майже три роки?
-Два роки і дев’ять місяців Віталій був у полоні. Не знаю, як все це він пережив, не знаю, як витримала. На початку січня поїдемо до нього. Зараз розповів, що їх поселили із хлопцем,
з яким знаходився разом у полоні. Їх гарно зустріли, мають все необхідне. Вже відправила йому посилку, купила телефон, він дзвонить і каже: «Мамо, ти стільки грошей на мене витратила».
Кажу: «Які гроші, синку, навіщо вони, не думай про це». У Віталія була важка депресія, хлопці його у полоні дуже підтримували, і він почав потроху виходити з неї. Слава Богу, я всім людям вдячна, хто допомагав. Низький уклін усім!
-Дякую, що погодилися з нами поспілкуватися. Передавайте Віталію вітання з Краснопільщини від земляків! Скорішого йому відновлення, сил та здоров’я.
-Дякую, обов’язково передам!О. КИСЛЕНКО, ГАЗЕТА “ПЕРЕМОГА”
ЩЕ ПО ТЕМІ:
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍