9 травня 2024 року став трагічним днем для Краснопільщини, Сумщини. Тоді при виконанні бойових завдань з оборони державного кордону загинуло чотири прикордонники, серед яких був
Дмитро Сема.
Дмитро народився 07.09.1998 року в с. Великий Бобрик тоді Краснопільського району. Після закінчення Великобобрицької ЗОШ-І-ІІІ ступенів у 2009 році і Державного навчального закладу «Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспорту» у віці 18 років Сема Дмитро Олександрович вступив на службу в Державну прикордонну службу України за контрактом.
Незважаючи на суворість професії, Дмитро мав добре серце. Він завжди був готовий прийти на допомогу, чи то друзям, чи незнайомцям. Його безвідмовність та вміння знаходити спільну
мову з людьми робили його справжнім другом.
Одного разу, листуючись в телеграмі, Дмитро познайомився з Юлією. Їх віртуальне знайомство швидко переросло в щире кохання, і незабаром вони створили сім’ю. Дмитро став чудовим чоловіком та люблячим батьком, оточивши свою сім’ю теплом та турботою.
-Це були перші дні вторгнення, коли колони росіян йшли через наше село Граб о в с ь к е .
Діма тоді із прикордонним загоном перебував у Лебедині, але то я дізналась пізніше, а коли отримала повідомлення в телеграм каналі від невідомого хлопця у військовій формі, взагалі сприйняла його за російського солдата, а тому відповідь і напрямок, куди я його послала, мабуть
всім відомий, – розповідає про те перше «залицяння» пані Юлія. – Але Діма виявився хлопцем наполегливим, писав знову і знову, а коли дізналась, що він наш, український прикордонник, відповіла, між нами зав’язалась переписка. Дмитро писав, що скоро повернеться додому, на
Краснопільщину і хотів би зі мною зустрітись.
Саме тоді, під час їх першої зустрічі обоє зрозуміли, що любов з першого погляду справді існує. Пані Юлія розповідає, що багато в чому слова Дмитра були віщими, він дуже хотів створити родину, щоб
після нього залишились добра пам’ять і слід в житті. Можливо до таких думок його спонукали втрати побратимів-прикордонників, він чітко усвідомлював, наскільки страшною є війна і поспішав зробити якнайбільше у своєму житті.
-Саме тому Діма з неймовірною радістю сприйняв новину, що незабаром стане батьком, – розповідає його дружина. -Він хотів доньку, але новина про майбутнього сина теж не засмутила. «Нічого, як виповниться сину рік, відразу почнемо думати про доньку», – озвучив він свою мрію,
якій, на жаль, не судилось збутись. Нашому сину було лише десять місяців, коли його тато загинув… Ми й весілля гучного не гуляли, оформили шлюб, та й все. По перше війна, не до веселощів, а по друге Діма розмірковував так, що гроші нам знадобляться, коли на світ з’явиться дитина. Так й жили, радіючи кожній миті, що разом. То були найщасливіші миті в моєму житті.
На другому місці за важливістю після родини для Дмитра була його служба. Він завжди відповідально ставився до виконання свого військового обов’язку і постійно вдосконалював свою професійну компетентність. Побратими відгукуються про нього, як про надійного та вірного товариша, завжди готового прийти на допомогу, вправного та мужнього воїна, його енергія та завзятість надихали та об’єднували колектив.
-Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Коли треба було когось замінити на службі, без зайвих слів збирався і йшов. Ніколи не плакався, мовляв, «чому я», «я своє відслужив», «я вихідний», – згадує свого чоловіка Юлія. – А ще він дуже любив автомобілі і мотоцикли.
Був фанатом автівки «Нива». Коли одружились, Діма заявив, що нам потрібна більш сімейна машина, придбав іномарку, але довго без «Ниви» не витримав, придбав знову. Полюбляв їздити на рибалку, щоправда з уловом ніколи не повертався, йому по добалось побути на природі, мріяти. Вже коли Діма загинув, напередодні похорону він мені приснився і просив ніколи не продавати його «Ниву».
Часто було, що хлопці телефонували: «Діма, машина зламалась, ти нам потрібен!». Він миттю збирався і їхав. Повертався вночі заморений, брудний, але щасливий: «Все нормально, зробив».
За словами пані Юлії, того фатального дня дня її чоловік теж міг не йти на службу. Але мусив. О 4-й ранку зібрав речі і пішов, навіть свої документи залишив вдома, чого раніше не траплялося.
-О четвертій ранку пішов на службу, а за півтори години разом з побратимами загинули в бою з російською ДРГ, – витирає сльози Юлія. – Близько дев’ятої години ранку мені зателефонувала знайома і повідомила про жахливі новини, що мій Діма або 300-й, або ще гірше – загинув. Опанувала емоції і почала телефонувати знайомим прикордонникам. Вони й підтвердили жахливу правду, а потім мене пустили в морг і я впізнала свого Діму. При ньому знайшли його телефон, золотий ланцюжок кацапи вкрали вже з його мертвого тіла.
С ь о г о д н і рідні героя -прикордонника просять жителів Краснопільщини зібрати необхідні 25000
підписів під петицією до Президента України про присвоєння звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю Державної прикордонної служби Семі Дмитру Олександровичу.
«Ми пишаємося своїм Сином, Братом, Батьком, Чоловіком, Другом, Побратимом – Героєм. Пишаємося його стійкістю, незламністю, силою духу, громадською позицією та патріотизмом. Він віддав за нас із вами, за вільну і незалежну Україну найцінніше – своє молоде життя. Йому навіки 25!
Сема Дмитро Олександрович справжній Герой, який заслуговує на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно).
Це найменше, що держава може зробити у відповідь для нього!» – йдеться у зверненні. Просимо всіх наших читачів приєднатися до цієї ініціативи
Адже він віддав життя за Україну: Сема Дмитро Олександрович заслуговує на звання Героя
України
О. МОЦНИЙ, газета “ПЕРЕМОГА”
ЩЕ ПО ТЕМІ:
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
Друзі, прохання підписати петицію
Сльози на очах від прочитаного. Дуже шкода, що такі молоді хлопці гинуть.
Розповсюджуйте цю інформацію серед своїх друзів і знайомих. Чим більше людей підпише петицію, тим більше шансів, що її розглянуть.
Давайте доведемо, що ми пам’ятаємо про наших Героїв і цінуємо їхній подвиг.
Росіяни вкрали життя у молодого хлопця, який мріяв про щасливу родину. Проклята війна!
вічна память хлопцю
Підписав і всім раджу не ігнорувати такі прохання. Вони всі Герої. І живі і мерві
Боляче читати такі статті😢
Підписуйте самі і пересилайте друзям.
Вічна пам’ять Герою. Терпіння і шана рідним🕯️🙏🇺🇦