26 листопада 2024 року при виконанні службових обов’язків загинув наш земляк Кучменко Сергій Іванович.
Сергій народився 29 червня 1971 року у селищі Краснопілля. Був найстаршим із трьох дітей у родині Кучменка Івана Івановича та Кучменко Марії Георгіївни.
«Змалечку Сергійко був турботливим, добрим, комунікабельним. На вулиці, на той час ще Кірова, біля нашого будинку син завжди згуртовував друзів для спільних дитячих ігор.
Коли всі виморювались, а додому йти не хотіли, то він забігав до хати з проханням: «Мамусю, дай щось нам швиденько перехопити». Брав, що було, іноді просто окраєць хліба і ділив між всіма». Бувало, що з товаришем Валерою самовільно залишали дитячий садок», – згадує Галина Георгіївна, втираючи сльози. «Втечуть і щось майструють у нас вдома. Я ніколи не карала за це Сергія. Ми з
ним говорили, дуже багато говорили…
«Ми товаришували з Сергієм з 1985-го року. Він був надзвичайним товаришем. Мав загострене відчуття справедливості. Був душею компанії нашої юності і прагнув захистити всіх, хто того потребував. Це непоправна втрата для рідних, друзів і всієї держави», – згадує товариша з
дитинства Олексій Дзюба.
Прийшли шкільні роки, але нічого не змінилось.
«Сергій об’єднував навколо себе чоловічу частину класу», – однокласниця Світлана Гриценко (Лазня) таким пам’ятає Сергія. «Його посмішку неможливо забути. Сергій мав добре, щире серце. На
відміну від інших хлопців умів дипломатично вирішувати конфлікти, без бійок та агресії. Він просто випромінював позитивну енергію і це було особливістю Сергія. Таким Він залишиться у моїй пам’яті назавжди».
Після закінчення Краснопільської середньої школи Сергій Кучменко вступив до місцевого ПТУ№43.
Отримав спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю.
«Сергій був здібний і розумний. Я мріяла, щоб Він отримав вищу освіту», – невимовний біль в очах
матері, – а Він мріяв про строкову службу в армії. «Дідусь служив, батько служив і я маю служити в армії», аргументував Сергій»
З 1989-го по 1991-ий рік Сергій Кучменко проходив строкову службу у Прикордонних військах на посадах стрілець, прожекторист. З дитинства юнак захоплювався спортом.
Після демобілізації був гравцем футбольної команди «Явір» Краснопілля. Працював тренером дитячої секції ДЮСШ з єдиноборств.
З 1995-го по 1998-ий навчався у Школі прапорщиків та проходив службу за контрактом
у Військово-повітряних Силах України на посаді старшого бортового авіамеханіка. З 1999
по 2014-ий проходив службу за контрактом у ВВ МВС України начальником військового наряду. Далі були чотири роки служби у лавах Національної Гвардії України на посаді начальника варти.
З початку АТО захищав незалежність та суверенітет України на Харківському, Луганському та Донецькому напрямках.
«Сергій з великою відповідальністю ставився до служби. Особливо хвилювався за підлеглих. «Жовторотики» жартома називав зовсім юних солдатів», – спогади згорьованої мами стискають душу. «Колись випадково почула розмову Сергія з молодшим братом Андрієм. Я вперше чула як Сергій плаче:
«Брате, дякуючи долі з завдання ми всі повернулись живі. Всі мої підлеглі повернулись живими до матерів…»
У 2018 році Сергій Кучменко отримав право на заслужений відпочинок і скористався ним. Але у
2021-му поповнив ряди Сумського прикордонного загону на контрактній основі. З початку повномасштабного вторгнення захищав прикордоння України Сумської області. Брав участь у бойових діях на Донбасі. За роки служби мав відзнаки та нагороди від держави.
26 листопада 2024 – го року Сергій Іванович Кучменко загинув.
«Сергій був моєю опорою і надією на затишну старість. Був моїм порадником, помічником в усьому.
Після смерті батька він з особливою ніжністю і турботою піклувався про мене», – не втримує сліз Марія Георгіївна. «Він тримав і об’єднував усю родину, як кулачок. Шанував родинні стосунки. Завжди дбав про близьких. Йому підкорялась будь яка справа, за яку Він брався.
Знав, пам’ятав, поважав і віддалених родичів. «Мамусю, я їду додому. Ненадовго, лишень обійму Тебе і на роботу…» – так телефоном попереджав Сергійко про свої нечасті та короткі візити. Як жити далі, без Тебе, синку?….» – запитання вбитої горем матері навряд чи знайде відповідь тут, на землі.
Сергій Іванович Кучменко був люблячим сином, дбайливим братом, надійною опорою для коханої
дружини та взірцем для синів, які також стали на захист Батьківщини.
І. ЗАГОРУЛЬКО, газета “Перемога”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
😥