Олександра Лопатченка з Чернеччини поховали 13 вересня у Сумах. Нашому земляку нещодавно виповнилося 39. Служив навідником відділення механізованого взводу. Загинув 3 вересня на Донеччині.
Олександр Лопатченко виховувався у багатодітній родині і був найменшим ще з-поміж двох братів та двох сестер. Сестра Наталія та мати Раїса Набіївна про свого Сашу кажуть: «Душа-Людина, завжди відкритий до спілкування, веселий, але коли відчував за собою правду, міг, не соромлячись, сказати її у вічі. Та ви у людей запитайте, вони підтвердять, що Саша наш був гарною людиною».
Сестра Наталія розповідає, що це останнє фото, яке Олександр надіслав їй буквально за день до загибелі.
-Він дуже хвилювався за маму, телефонував їй по шість разів на день, якщо була така можливість,
звісно. Саша нам не казав, де саме він знаходиться, знали, що десь на Донецькому напрямку, з його
слів там йшли неймовірні бої, їх сильно обстрілювала російська артилерія, по них працювала авіація.
За його словами, найстрашнішим був день 1 вересня, вони тримали оборону на відкритій місцевості, щоб сховатись від обстрілів, буквально рили собі «нори», але при цьому заспокоював нас, казав, що все буде добре, що він везучий, що він «заговорений», мовляв, тут пекло, а в їх підрозділі лише двоє «300-х». – розповідає Наталія. – До цього він лежав у шпиталі, які саме саме були поранення, не говорив, але його бронежилет нагадував решето. Після госпіталю знову повернувся на передову. 2 вересня Саша скинув мені це фото, на цьому зв’язок з ним обірвався. Ми з мамою постійно телефонували того дня, і наступного, коли, швидше за все, він вже загинув. Спочатку йшли виклики, а потім мережа стала недоступною, мабуть ми просто своїми дзвінками розрядили батарейку в його мобільнику. У Саші розірвалося серце, як і в його загиблих побратимів.
Їх серця розірвалися від вибухової хвилі, це нам розповів його друг.
Знаєте, він був таким патріотом, навіть останніми словами його були: «Я дуже люблю Україну!». Саша не служив строкову за станом здоров’я, але у 2014 пішов добровольцем захищати Україну, після демобілізації побув трошки вдома і знову повернувся в АТО. В лютому цього року знову не став ховатись, спочатку вступив до Сумської тероборони, боронив Суми, а потім став до лав ЗСУ. Казав, що чекає на 10 днів відпустки, збирався з мамою до мене в Одесу…
Староста Чернеччинського старостинського округу Оксана Володимирівна Чернова згадує, як з
острахом та відчаєм спостерігала, як полями повз їх село йшла безкінечна колона окупантів. Тоді до неї підійшов Олександр.
– Ми запитали один одного, що ж тепер буде?, -згадує той день Оксана Володимирівна. – Постояли, поговорили, а потім Саша полями і лісами дістався до Сум, вступив до територіальної оборони. В
моїй пам’яті тепер назавжди залишиться його мрія, якою він поділився під час нашої останньої зустрічі. Він тоді сказав, що хоче після Перемоги обов’язково посадити в нашому селі персиковий сад і трояндову клумбу для своєї мами. Це при тому, що він сам зізнавався, що великої схильності до садівництва і землеробства у нього немає. Тепер вже ми не дізнаємося, чим було викликане таке його бажання.
Царство Небесне Герою, ми завжди будемо пам’ятати нашого Сашу Лопатченка.
О. МОЦНИЙ
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
😢
😢
Спочивай, Герою. Після нашої перемоги твої земляки обов’язково посадять персиковий сад, де родитимуть найсмачніші 🍑 персики у світі
Це найкращий коментар, які я читав. Дякую тобі, Аля
Так і буде без сумнівів