Сьогодні, 15 червня 2025 року, мало б виповнитися 35 років Михайлу Гусєву, уродженцю села Хмелівка, інспектору прикордонної служби 3-ї категорії, 5-го прикордонного загону ДПСУ. На жаль, його життя трагічно обірвалося 15 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі Великого Приколу Сумської області внаслідок вогневого ураження противника.
У День народження Михайла Гусєва спогадами про нього поділилася його дружина Юлія.
“З Мішою познайомилася завдяки фейсбуку. Він мені написав, спочатку не реагувала, але згодом почали спілкуватися. Попросила у нього допомоги – нарубати дрова, бо зосталася сама з маленькою донечкою. З того часу, з 21 грудня 2021 року, ми були разом, мешкали у Краснопіллі. З Михайлом у нас народилася спільна донечка Настюша. Вона трагічно загинула… За півтора роки я втратила маленьку донечку і чоловіка…”, – з болем розповідає Юлія, дружина загиблого Героя, про своє невимовне горе.
“Він дуже любив свою сім’ю, особливо дітей, до того ж усіх, він настільки був доброю людиною… Його побратими казали, що він дійсно був чуйний, відгукувався на будь-яке прохання про допомогу, щедрий, ніколи нікого не кидав у біді. Батьків він моїх дуже любив, бо сам на той час вже своїх втратив. Говорив: «У нас твої батьки на двох». Останній раз усією родиною ми бачилися 27 березня, я була з Дашею у моїх батьків в Осоївці, бо втікали з Краснопілля, коли туди падали КАБи… Сьогодні вже два місяці, як ми без Міші… Мою старшу донечку він любив так само, як і Настюшу, називав її «Доня», у нього іншого слова не було… Зараз не вистачає не лише чоловіка, але ще більше не вистачає батька.
Дуже сумуємо, любимо й досі не вірю, що він загинув. Міша був звичайною людиною, він любив життя, веселитися, коли був вдома не нудьгував, ніколи не боявся будь-якої роботи, завжди знаходив чим зайнятися, любив куховарити, навіть пиріжки смажив.”
“2 лютого 2022 року він поїхав у Чехію на три місяці, я була вагітна Настею. Міша поїхав заробляти гроші, бо мені мали робити кесарів розтин – планову операцію. На заводі зарплату не платили, він звідти розрахувався. Коли розпочалася повномасштабна війна, він кликав мене у Чехію, а я боялася народжувати у чужій країні. 14 квітня йому надіслали з ТЦК повідомлення, що він має прибути в Центр комплектування. Настюша народилася 22 квітня, Міша повернувся в Україну 30 квітня, а на наступний день він вже був у ТЦК. Просила його не їхати додому, але він сказав, що ми його сім’я, і він нас не кине”, – з розпачем розповідає про коханого Юлія.
“Він знав, що піде служити. 26 жовтня 2022 року Мішу мобілізували. Майже місяць він перебував у навчальному центрі, потім його розподілили у 5 прикордонний загін ДПСУ у Краснопілля. Коли прибув до рідного селища, повідомив, що вже на місці служби. Я була дуже щаслива, що він майже поряд. На другий день, в ожеледицю та крижаний дощ, я з Настюшею у колясці та Дашею поряд, пішли до тата. Перед цим заходили на базар, треба було купити чоловіку деякі речі… Люди на мене дивилися, як на не дуже нормальну матір, але в мене не було вибору, нас чекав тато і чоловік… Ми прийшли до нього, Міша не знав, кого цілувати першого – і мене хапає, і дітей, Настю з Дашею на руки, мене обійняв.
Діти щасливі, Настюша хоч і маленька, але тата відразу упізнала – посміхалася. Наступного дня Міша прийшов додому, був дуже радий, що знову з нами… Пам’ятаю кожен момент, коли ми були разом… Тато в нас, як сонечко, ми так завжди і говорили, що він блиснув і пішов знову на службу, а зараз його немає. Він там, на Небі разом з Настюшею, наші дві зірочки, наші Янголи…”
Спілкувалась О. КИСЛЕНКО, газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
💔🙏🕯️