Новини Краснопільщини

10.10.2025

182

Незабутні імена

Незламний Айдарівець: Як жив і любив Богдан Рудика

          Ця історія про Любов, Біль і Незламність, сплетена з долі Богдана Рудики — командира розвідувального відділення 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», який віддав своє життя за Україну 28 квітня 2025 року поблизу села Богатир на Донеччині. А плекали оповідь з посмішками, адже БогданОк полюбляв веселити своїх любих жінок, зі сльозами, адже всі розуміли, що ніколи більше у цьому світі, а ні сестричка Руслана, а ні кохана дружина Катя, а ні на той час ще ненароджена очікувана донечка Богдана, а ні люблячі батьки не зустрінуть тих щирих добрих рідних очей…

          Неймовірно гарні, зовсім різні і такі схожі, наче рідні, завітали до нашої редакції дві з трьох найближчих жінок загиблого Богдана Рудики. Тендітна, мила  сестричка Руслана і чарівна дружина Катя, яка з неймовірною грацією та гордістю несла свого округлого животика…За тиждень Вона мала стати мамою.

          «Я на чотири роки молодша від брата» – розпочинає розповідь Руслана Крамаренко – «БогданОк (саме так називали Його в родині) був довгоочікуваним сином – первістком у батьків. Звісно я думала. що Його люблять більше у родині. Але Він своєю любов’ю і турботою сповна компенсував всі мої сумніви. Він, на стільки був відповідальним, що вже з початкових класів школи, коли всіх по закінченню уроків відпускали з батьками, я ж впевнено крокувала під надійним супроводом брата. «Я тебе тут саму залишу» – ці слова були найстрашнішою погрозою коли я капризувала дорогою. Батьки часто залишали мене під Богдановим наглядом. Йому ж хотілось поганяти з хлопцями м’яча. Ніколи не цурався брати мене з собою. Та і посваритись ми могли лише із- за комп’ютера, коли він один на двох був.  Він дуже рано взяв на себе обов’язки голови родини, так як тато надовго від’їздив з дому. БогданОк швидко став дорослим і у прийнятті будь яких родинних рішень, він мав авторитетну думку. Тато теж радився саме з Ним. Він  мав багато друзів у класі, хоч трішки комплексував із-за своєї не такої стрункої як у однолітків фігури» – дівчина посміхається згадуючи кумедні моменти того щасливого життя поруч з братом – «У підлітковому віці став багато часу приділяти заняттям спортом –  вправи на турніку, біг. І вже у випускному класі я  не впізнавала свого БогданкА. Став високим та струнким красенем. Від тоді біг  його улюбленим видом спорту.

Він сам біг і мене спонукав. Де був Богдан там був спорт –  всі бігали віджимались, підтягувались. Чудово так до «Дідового озера». Ми завжди були неймовірно близькі, я пишалась Ним, а Він занадто опікувався мною. Він був мені наче і татом і братом» – вологі очі дівчини сяють від теплих спогадів – «Коли Богдан став студентом Сумської філії   омріяного Харківського національного університету внутрішніх справ
відразу знайшов підробіток. Хотів жити достойно, але не за рахунок батьків. З мозоленими руками він зранку йшов до аудиторії. Друзі-студенти називали Його «мажорчиком». Фінансово Він міг собі дозволити, як для студента, немало. Але мало хто знав як Богдан заробляв.  Пам’ятаю, коли закінчувала навчання у школі, у сім’ї було не найкраще матеріальне становище. «Мамо, найгарнішу сукню Руслані на випускний треба придбати. Таке свято буває лише один раз у житті. За кошти не хвилюйся» – сказав брат. Та сукня для мене найгарніша і до цього часу.    Богдан ніколи не тримав ні на кого зла. Він вмів прощати, навіть якісь негідні вчинки товаришів відносно себе. Завжди цікавився. Чи не маю я в чомусь потреби. Всі мої однокурсниці захоплювались нашими стосунками: «Всім би такого братика».    Він дарував мені дорогі подарунки, про які я, навіть тоді і не мріяла.  Коли у житті БогданкА з’явилась Катя, то друзі кепкували з мене, мовляв, зась тобі тепер подарунків, Русланко. Але, у мене є  сестричка, а подарунки Він дарував нам однакові… » – Руслана тримає руку Каті, однакові срібні браслетики на руках теж переплелись.

           З чого ж почалась військова кар’єра Богдана Рудики? Адже Катя з’явилась пізніше…

          «По закінченню вишу у 2014-му Богдан з товаришем Сашею Шило з Тростянця, уклали контракт з ЗСУ на рік і  вступили на заочне відділення Харківському Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого» – продовжує розповідь про брата Руслана – «Минув рік контрактної служби у складі 95-ої десантно-штурмової бригади. Брат приймав участь у боях під Іловайськом, у Донецькому аеропорту, в Авдіївській промзоні.

Він неодноразово отримував поранення та численні контузії, але повертався у стрій. У 2016 – му Богдан вже став випускником університету і продовжував захищати Україну. У 2020-му році у Богдана закінчився строк контракту, але він мріяв про вищий військовий вишкіл, а саме про Французький Іноземний Легіон. Це військове з’єднання в складі французької армії, яке вирізняється своїм міжнародним складом. У той час перевага надавалась саме українцям. Ми всі хвилювались – чужа країна, мовний бар’єр, але підтримували в усьому нашого БогданОчка. Провелими Його. Пам’ятаю ті дні хвилювання. Як Він дістався? Як облаштувався? Як пройшов випробування? У цьому з’єднанні обмежували спілкування новобранців. Згодом брат повідомив, що не вдалося вступити до війська, але він працюватиме у Франції. Робота була по будівництву, ремонту, допомагав досвід студентських років. Бригада вже напрацювала собі авторитету. Мала попит і в Німеччині. З початком повномасштабного вторгнення російських ворогів Богдан повернувся з-за кордону. Ми з мамою знали, що Богдана не переконати.  25 квітня 2022 року Він став на захист Батьківщини. Знову тривожні години очікування дзвінка та нечасті, але такі теплі зустрічі»

          І саме у цьому році до молодий військовий зустрічає своє кохання. Катерина Свинаренко – біатлоністка, вихованка відомої краснопільської тренерки: «У 2022-му році, я працювала і проживала у Німеччині. На два тижні приїздила до Сум. Одного дня пішла на зачіску до своєї перукарки. Вона, творячи красу з мого волосся говорить: «Катю, ти така гарна. У тебе хлопець є?». «Немає» – відповідаю. «У мене є кум, Богдан, він тобі неодмінно сподобається.  У нього чудова сестричка теж красуня. Ви потоваришуєте з нею» –  наполягала майстриня, демонструючи фото хлопця-робітника біля трактора» – всміхається спогадам Катя – «Я дозволила надати Йому мій контакт у соцмережі і чекала. За кілька днів отримала запрошення на каву. 12 листопада 2022-го на побачення прийшов кремезний, але з вигляду такий сором’язливий хлопець у блакитних кросівка і бузковому капелюшку. Ми пили каву і я відразу звернула увагу на Його міцні руки, в які я закохалась. Наступного дня ми з Богданом на річці запускали дрона і пили чай з Його термоса. То було захоплююче і незабутньо. Він був наскільки сором’язливий, що на третій день після сеансу кіно, коли Він підвіз мене додому у автівці, я мріяла про поцілунок. Потім були суші, пам’ятаю як соромилась з’їсти забагато, щоб не зіпсувати враження про себе. Так промайнули да тижні. Ми вже зблизились і стали зустрічатись. Але я мала від’їздити до Німеччини. Там мала роботу, житло речі. Пам’ятаю як мені не хотілось розлучатись. Він проводжав мене, а я не могла стримати сліз» – розповідь Катерини стискає груди – «За два тижні розлуки Богдан повідомив мені, що винайняв для нас квартиру у Сумах і чекає мене. Наче на крилах летіла додому». «Богдан був на службі. Я ж за Його дорученням підшукувала житло» – підтримує розповідь Руслана – «Взагалі, то Богдан, був довгоочікуваним Богом даним батькам, то за нього дуже хвилювались. Спочатку «Богдан вдома не буває. Напевне у Нього хтось з’явився»- турбувалась мама. «У такому віці без дівчини, то він з дітками вже собі знайде» – пророчили друзі. Ще на тридцятиріччя 19 серпня 2022-го за великим святковим столом всі бажали ювіляру знайти наречену. Пам’ятаю стурбований голос мами у телефоні: «Руслано, Богдан наречену приведе, якого костюма мені одягнути?» – спогади повертають кожному свою історію. «Мене ж він просто запросив на чай» – цей момент згадує Катя – «Сказав, що нікого вдома немає. Я спекла печива і вже на порозі соромлюсь вперше до хати йти… Згодом зрозуміла, що хтось у домі є. «Що мама не може покашляти у себе у хаті?» – пожартував Богдан. Я думала зомлію з печивом» – таким цікавим було знайомство з невісткою пані Людмили – «Мама Богдана мене обійняла, назвала «Катрусею», а я відчула її тепло. Потім виявилось, що у нас обох коріння з Бранцівки, потім, що у нас однакове дівоче прізвище – Свинаренко». «Катя чудова господиня, смачно готує і дуже турбувалась про БогданОчка»  – не втримується від захоплення Руслана – «Маму це вкрай підкупило. Вона була спокійна за сина і обожнювала Катю. Невдовзі я отримала чергове доручення від брата: «Потрібна красива обручка і гарний букет коли приїду». Я зрозуміла, що буде весілля»

«З цим букетом і обручкою Богдан зробив мені пропозицію» – пригадує щасливу мить Катя – «19 грудня 2023-го року ми одружились. Мріяли про дитину, мріяли про мирне життя, планували, відкладали. Одного разу, БогданОк прибув у коротку відпустку і, наче відчував, «відкоригував наші планування». Згодом були дві очікувані смужки. Ми були щасливі в очікуванні» – Катя лагідно торкається округлого животика – «Я мала їхати до Богдана у Запоріжжя. Хотіли разом на УЗД дізнатись стать нашої дитини. Не встигли…28 квітня 0 21.18 Він зателефонував. Я поскаржилась на якийсь дивний звук в автівці. Домовились, що я доїду до батьків відкрию капот і дам Богдану послухати звук двигуна. Їхала я близько п’яти хвилин. Телефон чоловіка за цей час вже вийшов з мережі. В результаті  розшуку ми зрозуміли, що саме у ті хвилини Він загинув…Ті тяжкі декілька днів мовчання і розшуку зводили з розуму «Гаряча лінія відповідала, що Його група десь пересиджує небезпеку у  селі де немає зв’язку. А ми то розуміли, що наш «сталевий» БогданОк знайшов би можливість повідомити про себе. Він нас повчав цьому нас всіх: «Коли посварились – не мовчіть, не йдіть не поговоривши. Знайдіть можливість зателефонувати»

«Богдан обожнював Краснопілля. Особливо свою Успенку, ліс, озеро. Він дбав про родинне гніздо, все щось робив у домі. Коли він приїздив додому, то наш дім перетворювався на  якісь масові гуляння. Відразу з’являлась рідня, численні друзі.   Він біля дому посадив неймовірну кількість дерев і мріяв ще садити і дбати про рідну оселю» – розповідь Руслани зупиняє час – «29 – го березня Він востаннє був вдома. Перебував на реабілітації. Ніс хлопцям гарячу воду для купання, послизнувся і отримав опіки ніг. У той час саме ворожі КАБи руйнували нашу лікарню. Богдан допомагав людям виїздити. Не відмовляв нікому. Їхав туди, куди ніхто не наважувався – Михайлівське. Він, взагалі по життю багато добрих справ зробив, а перед загибеллю, то взагалі перевершував сам себе. З –го квітня ворожий снаряд вщент зруйнував наш рідний дім. Звісно, Йому повідомили. Богдан заспокоював нас, хоч жалкував за домом. Ми були у відчаї… не знали тоді, що нас чекає найбільша втрата…28-квітня загинув наш БогданОчок. Упізнавати тіло поїхав мій чоловік, теж військовий» – з болем в очах дівчата тримаються за руки – «Він по самому вже чорному пакету впізнав тіло Богдана»

          19 вересня 2025 –року побачила світ Рудика Богдана Богданівна. Її Тато-Герой спостерігає за всім з хмаринок і білборда , що у Сумах по вулиці Харківській. А ще Катя і Руслана мріють про іменну лавочку біля озера Чеха, щоб там вони могли розповідати Богданочці про тата.

Інна Загорулько газета “ПЕРЕМОГА”