Новини Краснопільщини

23.08.2024

1120

Незабутні імена

СЕРЦЕ, ВІДДАНЕ УКРАЇНІ

24 серпня стало для Катерини Матвієнко днем двох протилежних емоцій. Саме цього дня,
п’ять років тому, вона зустріла кохання свого життя – Андрія. А рік тому, того ж дня, війна забрала у неї найріднішу людину.

Катерина, дружина Андрія, згадує його як відданого патріота, сміливого воїна та просто добру людину. Їхнє кохання було сповнене тепла, взаєморозуміння та поваги.

Вони були із сусідніх сіл – Катя з Миропілля, Андрій із Запсілля, тому знайомі були ще з дитинства, та
й різниця у віці була лише якихось вісім місяців. Зв’язок з дитинства відновився завдяки соціальним
мережам. Андрій, який на той час проходив службу у Національній Гвардії України, скориставшись
кількома вихідними перед Днем Незалежності, запросив Катю на зустріч у Сумах. Цей несподіваний
крок, який Андрій і Катя зробили 24 серпня 2018 року, став початком нового етапу в їхніх стосунках.

-Привабила, напевно, його простота і відкритість, – зізнається Катерина. – Бачились ми не так часто,
як нам того хотілося, тому ми багато часу спілкувалися лише по телефону та відеозв’язку. Але навіть
кожна така «зустріч» була особливою. Він співав мені пісні під гітару через телефон, коли приїжджав, то завжди дарував мої улюблені великі червоні троянди і «Рафаелки».

Їхнє життя було сповнене планів і мрій, щоб виховати доньку Ярославу, яка з’явилась на світ 6 січня
2020 року.

Андрій мріяв про службу в Державній прикордонній службі. Його життя мало змінитися кардинально 24 лютого 2022 року, однак не так, як він планував. Замість співбесіди, доля приготувала йому зовсім інше випробування – захист рідної землі від російсько ї агресі ї . З
початку повномасштабного вторгнення він без вагань взяв до рук зброю і став на захист України . – Найкращі риси в Андрієві це Сміливість і Справедливість, він завжди старався жити і робити все по справедливості.Армія – це було його покликання, він цим жив , він цим надихався, – ділиться спогадами з нашою газетою Катя Матвієнко . – Тому він без зайвих питань пішов на строкову службу , а вже через півроку перевівся на контрактну основу. Служив у Сухопутних військах України. Був розвідником-далекомірником. Опанував декілька військових спеціальностей . Приймав участь в АТО/ООС на сході, а саме в м .Маріуполь, нп Піонерське , на Світлодарській дузі . Був звільнений з лав НГУ в кінці літа 2020 року .

-Андрій довго не міг знайти , чим далі займатися, їздив на заробітки будівельником, навіть за кордоном працював півроку . Йому було важко, тому часто задумувався над тим, щоб повернутися знову до служби , – розповідає Катя . – Постійно згадував своїх побратимів, бойові виїзди, навчання на полігонах . І коли почалася повномасштабна війна , Андрій з першого дня поставив мене
перед фактом , що рано чи пізно , він все одно піде на фронт . Тому коли зателефонували з ТЦК ,
що треба бути зранку з речами, я сприйняла це спокійно , зібрала йому рюкзак і відпустила.

Андрій не вигадував для дружини якихось банальних з а с п о к і й л и в и х слів , а говорив
чесно: «Ти повинна розуміти і пам ’ятати , що це війна , може бути таке , що мене не стане» . Та хіба до такого можна бути готовим?

21 серпня минулого року Катя і Андрій ще спілкувались по телефону , 22-го вони обмінювалися
повідомленнями , а 23 Андрій перестав виходити на зв’язок… А 24 серпня 2023 року Каті повідомили, що її чоловік Андрій загинув в районі населеного пункту Сіверськ ,Донецько ї області .
Ось так , саме в цей день вона зустріла своє кохання , і цього ж дня втратила його на війні . Андрію було лише 26 років.

-Ці слова досі звучать у мо їх вухах ,наче було вчора. Коли мені повідомили , що Андрія більше немає , світ ніби зупинився . Єдине , про що я могла думати, це наша маленька Ярославка . Як я їй скажу , що її тата більше немає? Вона його так любила . Пам ’ятаю , як він співав їй колискові , як вони разом грали . Вона його пам ’ятає , вона знає, що тато не зателефонує , і більше не повернеться .

На запитання, де тато, вона відповідає: «папа Андрюша в сердечку» . Це розриває мені серце ,-говорить Катя і додає. – Я стояла над свіжою могилою чоловіка і не могла повірити в реальність
того , що відбувається .

Потім звернулася до його побратимів : «Яким він був?» . І тоді почула : «Він був найкращий» . Ці прості слова , сказані з такою силою , розбили мені серце . Мій Андрій , мій чоловік , віддав життя за нашу кра їну . Звичайно , біль втрати не вщухає , але в мене є Ярослава , хочеться , щоб донечка любила і цінували життя як і ї ї тато , була щирою і справедливою , завжди була цілеспрямованою і не боялася ніяких труднощів , йшла назустріч новим досягненням .

Знаєте, якби у мене була можливість щось сказати своєму Андрієві , то я б нічого не говорила ,
а ще раз його міцніше обняла…
О. МОЦНИЙ. Газета “ПЕРЕМОГА”