Андріяшівська громада, що у Роменському районі, стала не лише тимчасовим прихистком, а й справжнім другим домом для більш ніж 200 переміщених осіб і їхніх родин. Про те, яку підтримку
забезпечує громада, як обживаються вимушені переселенці та що можуть запропонувати тим, хто поки лише планує переселитися, нам розповіла голова громади Інна ДИБЧИНСЬКА.
Інно Сергіївно, скільки тимчасово переміщених осіб зараз проживають в Андріяшівській громаді? Звідки найбільше переселяються мешканці на територію громади?
На території громади на сьогодні мешкає 247 внутрішньо переміщених осіб. Найбільше – із прикордоння Сумщини. Здебільшого Сумський район, Білопільщина, Краснопільщина. З Миропілля, наприклад, чимало людей. Є й із півночі люди – Глухів, Шостка. Також із Донецької області, з міста Покровськ.
Є й ті, хто з 2014 року переселився на Краснопільщину, Білопільщину, а ось зараз знов змушені
тікати від війни. Останнім часом кількість тимчасово переміщених осіб зменшується. В основному переселяються сім’ї з дітьми. Нещодавно, наприклад, оселилася сім’я: чоловік, дружина і троє діточок.
Найменшій дитині місяць. І, до речі, вони подали заяву про реєсттрацію шлюбу
Будинки, куди заселитися, люди знаходять самі чи сільська рада допомагає у цьому процесі?
За дорученням Роменської районноїьдержавної адміністрації ми створили базу будинків із фотографіями, куди можемо поселити охочих. Цей перелік був переданий до Сумської обласної державної адміністрації, а звідти його направили до прикордонних громад Сумщини. Так до
нас прибули перші родини.
Коли починали, будинків було понад 25, зараз (на середину грудня) маємо 16 вільних, але ця
цифра зі зрозумілих причин нестабільна. Є відповідальна особа в сільській раді, яка займається цим питанням, це Інна Кучерява. Комунікація відбувається з нею, або ж люди шукають житло через родичів, друзів, знайомих.
Буває й так, що ті, хто вже переселився на територію нашої громади, кличуть друзів чи родичів, які теж хочуть приїхати до нас. Ми пропонуємо варіанти, показуємо один будинок, другий, третій, а люди вже обирають відповідно до своїх потреб і вподобань. Власники будинків надають їх безоплатно.
Ті, хто заселився, сплачують лише комунальні платежі. В Андріївці, наприклад, фермер викупив кілька будинків і надає їх так само безкоштовно. Зауважу, що фермери активно відгукуються на різні наші прохання.
Розуміють, що люди вимушені тікати від війни і далеко не у всіх є на це ресурс. Дружно разом намагаємось вирішити нагальні питання.
Найбільше ВПО зараз проживають в Перекопівці, Андріївці, Анастасівці. Але переселяються в усі села. Звісно, якщо люди шукають роботу, то треба, щоб було зручне транспортне сполучення, або щоб робота на місці.
Але там, де у нас працюють фермери, то й робота буде. Хіба що складніше питання переселення саме до Андріяшівки. Бо це центральна садиба. Тут більше можливостей працевлаштування,
обслуговування, то будинки й між місцевими розлітаються як гарячі пиріжки.
А загалом, різні є побажання і на ці побажання ми маємо або шукаємо пропозиції. Ось був запит – сім’я утримує 35 собак і шукають будинок, куди переселитися. То, відповідно, це має бути десь окраїна населеного пункту, щоб були надвірні приміщення і щоб сусідам не заважали. Поки що
вони не переїхали, лише цікавилися.
Чи є села, куди переселяються частіше, а кудись – менше? Якщо так, то з чим це пов’язано?
В цілому ми зацікавлені, щоб до нас їхали, адже це збільшення населення громади, наповнення шкіл, садочків.
З якими питаннями звертаються переселенці, з якими проблемами вони стикаються?
Часто люди переселяються зі своєю худобою, птицею. В Перекопівці оселилася родина із худобою, то після нашого звернення місцеві фермери забезпечили їх сіном, кормами, щоб люди могли далі
нормально вести своє господарство.
Якщо до нас звертаються ще на етапі намірів переїхати і зазначають, що мають домашнє
господарство, то ми одразу й шукаємо садибу, щоб була із необхідними спорудами
на території.
Яка допомога, окрім державної, надається переміщеним особам?
Якщо говорити про місцевий бюджет, то у нас працюють Програми надання допомоги жителям громади, яка поширюється і на ВПО та евакуйоване населення.
Це допомога на лікування, виплата при народженні дитини, виплата коштів на придбання твердого палива для домогосподарств, де немає газового опалення.
Нещодавно ми надали по 10 тисяч гривень для закупівлі дров 40 сім’ям. Нам дуже допомагають благодійні організації.
Благодійний фонд «Рокада» надав переміщеним особам 24 тонни паливних пелетів,
а також продуктові і гігієнічні набори. Гуманітарна місія «Проліска» допомагає евакуюватися мешканцям прикордоння до нових помешкань і надалі постійно підтримує з ними зв’язок. Займаються психологічною підтримкою, приїздять раз на місяць, моніторять потреби в продуктах, в
непродовольчих товарах. Евакуацією людей із прифронтових населених пунктів займається і загін «Білі янголи», з якими ми теж співпрацюємо.
Допомагають також міжнародна гуманітарна організація «Людина в біді», приїздять спеціалісти з Міжнародної організації з міграції (МОМ), охочі можуть отримати допомогу від їхніх психологів. Також вони надають іншу допомогу. Нещодавно передали підтримку – продукти харчування, гігієнічні набори, постільну білизну. Разом із благодійниками забезпечуємо переміщених
осіб розкладними ліжками, матрацами, ковдрами, подушками, посудом тощо.
Усе це закуповуємо й за кошти місцевого бюджету. Але ми розуміємо, що всі потреби за кошти місцевого бюджету закрити не зможемо, він у нас досить обмежений, тож працюємо із благодійниками. Насправді їх значно більше, ніж я назвала і ми дуже вдячні кожному. Бо
люди коли заїжджають, то в якихось будинках частково є меблі, техніка, в інших – немає. Іноді треба поприбирати, зробити частковий ремонт тощо.
Наше комунальне підприємство «Зелений гай» намагається благоустрій подвір’я зробити, особливо, якщо в будинку ніхто тривалий час не проживав, і ремонтні роботи мінімальні провести, привести до ладу електрику, системи опалення. Керівник підприємства Сергій Рябко особисто переймається цими питаннями.
Яка ситуація із зайнятістю ВПО? Чи вдається знайти роботу? Чи взагалі виявляють таку зацікавленість переміщені особи?
Так, звичайно. Люди здебільшого займаються пошуком на території тих сіл, де оселилися. Ми зі свого боку також пропонуємо наявну роботу. Є робота в сільському господарстві, також наше комунальне підприємство, яке займається благоустроєм, набирає працівників в усіх селах громади – туди влаштовуються.
Щодо дітей із сімей ВПО – скільки їх, чи переходять вони у місцеві навчальні заклади або продовжують навчання у «своїх» школах?
У нас 62 внутрішньо переміщених діточок, із них 14 дошкільнят і 48 дітей шкільного віку. 38 осіб навчаються в шкільних закладах нашої громади, а 10 школярів – онлайн у своїх освітніх закладах. Так, у нас скрізь гарні вчителі, школи гарні, але ми розуміємо, що ці люди й так постраждали
від війни і їм тяжко відпустити своїх друзів, свої домівки. Нехай пройде період адаптації, поки вони звикнуть до нових умов. Бо ті родини, які переїжджають до нас, то перше, що вони кажуть наступного дня: «Ой, а ми так гарно спали – у вас тут тихо». Хтось сподівається повернутися, хтось вже планує майбутнє у нашій громаді.
Як приїжджих сприймає місцеве населення?
Маємо у громаді добрих, чуйних людей, які завжди намагаються допомогти. Якщо поселилися переміщені особи, то сусіди самі йдуть радо на контакт, запитують, в чому є потреба і допомагають.
Прибратися допомагають і продуктами на перший час, або ще чим, у чому є потреба. Особливо, якщо родина з дітьми. Розуміють, що люди не можуть вивезти все майно, часто не можуть забрати надбані речі, продукти.
До речі, чи повертаються переміщені особи назад до своїх домівок або просто виїжджають із території громади?
Так, дві родини у нас виїхали. Трапляються і не досить приємні ситуації. Наприклад, сім’я жила певний час, а потім вони без попередження виїхали, прихопивши із собою й речі хазяйки. Але людський фактор не виключений за будь-яких умов, не лише коли йдеться про вимушено переміщених осіб.
Є сім’ї, які навпаки мають намір придбати будинок, щоб оселитися тут на постійно. Бо вдома вже був «приліт» і, щоб відновити житло, знадобиться багато часу та коштів. Та й невідомо, чи хоч щось залишиться від оселі до кінця війни. Тому в таких випадках люди налаштовані будувати своє життя на новому місці. Домовляються із власниками, щоб виплачувати частинами за житло, наприклад. Чотири родини маємо таких.
Чи можуть зараз люди, які потребують житла, звертатися саме в Андріяшівську громаду? Що для цього необхідно?
Можна звертатися прямо до нас, можливо через районну державну адміністрацію, там теж зацікавлені у тому, щоб вирішити проблему з житлом людям, яких війна залишила без домівок. Наше бажання і наше завдання – зробити все, щоб люди нарешті були у безпеці, наскільки це, звичайно, можливо в умовах війни.
Відповідальна з питань розміщення евакуйованого населення Андріяшівської сільської ради Інна Кучерява, тел.: (066) 610-99-93;
Гаряча лінія Роменської районної державної адміністрації: 050-15-82-748:
Обласна гаряча лінія щодо евакуації (цілодобова): 0542 77-96-77, 099-30-25-250.
Ю. КАЛІНІЧЕНКО
Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію.
ЩЕ ПО ТЕМІ:
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Дякую Інні Сергіївні та всім небайдужим людям за таку велику допомогу внутрішньо переміщеним особам.
Є такі, що тільки виїдуть десь, за кордон чи в іншу громаду, й починають в коментарях, у розмовах гадити на Краснопільська громаду, на владу, на людей, що тут ледь не в болоті жили. Виїхали, сидіть мовчки, чи думаєте, що вже не повернетесь?
Мене хвилює питання, як довго триватиме ця війна і коли люди зможуть повернутися до своїх домівок?
Вірю, що скоро війна закінчиться і всі ми зможемо жити в мирі і спокої.