Здається, що лише нещодавно Надія Бідоленко з с.Степок пропонувала молочну продукцію власного виробництва жителям Краснопілля. Сир, вершки, молоко від її корівок, багатьом краснопільчанам прийшлися до смаку, тож купували їх із задоволенням.
Все своє доросле життя колишня жителька Миропілля Надія Бідоленко мешкала у селі Степок, куди вийшла заміж у 1980 році. Разом з чоловіком Олексієм народили двох синів і донечку. Пані Надія встигла потрудитися продавчинею у сільському магазині, потім працювала на фермі по вирощуванню свиней.
Коли не стало ферми подружжя Бідоленків поралися на чималенькому власному господарстві, адже мали дбати про дітей та їхній добробут. Тож лише великої рогатої худоби їхнє господарство налічувало дев’ять голів, тримали також коня, не рахуючи курей та іншої живності. Після трагічної загибелі чоловіка, жінці довелося самотужки справлятися з обов’язками голови родини.
Діти дорослішали та в міру сил допомагали своїй мамі. Згодом у кожного з’явилися свої сім’ї.
Повномасштабне російське вторгнення в Україну принесло біль та невимовну втрату пані Надії. У другий день великої війни загинули її син Олександр та невістка Світлана. У Олександра було три донечки, сім’я мешкала поблизу прикордонної застави у Київській області, тому перемістилася жити
до батьків Світлани.
25 лютого 2022 року під час російського обстрілу, Світлана з Олександром вийшли з укриття на вулицю, у місце, де вони перебували, стався приліт… У той день там загинуло п’ять людей, серед
яких Світлана та Олександр Бідоленки… Без батьків лишилися троє дівчаток, найстаршій цього року виповниться 14, найменшій – 10 років. Їх виховує сваха Надії, мама покійної невістки Світлани. Втрата сина і його дружини – незагойна рана на все життя.
У 2022 році господарство Надії Бідоленко налічувало таку ж кількість великої рогатої худоби, тримали також кобилу. Через постійні обстріли Степка жінка не відразу, але все ж прийняла рішення переїздити до більш безпечного місця. На той час таким місцем, на думку Надії, була Михайлівка. Нелегко їй далося те рішення, адже у своєму домі вже було надбано нелегким трудом все необхідне для життя, а обійстя пристосоване для тримання такої кількості тварин. З жалем, але вирішили продати кілька голів худоби.
На нове місце проживання із рідного села почали перебиратися влітку 2023 року, переводили худобу до нового помешкання, літо і осінь вивозили мотоблоком та конем свої пожитки.
У Михайлівці Надія з другим чоловіком Олександром тримали три корови, теличку, кобилу, теля і великого бичка, за яким не вслідкували, поки повернулися, він задихнувся. Умови не дозволяли лишати тварину без нагляду, але треба було перевозити із Степка, те, що ще було можливо.
На новому місці мешкали рік. За цей період війна дійшла до Михайлівки, яку ворог теж нещадно обстрілює та руйнує, тому жити і тримати там господарство стало неможливо, жінка вимушена шукати нового прихистку.
У саме серце ранить Надію Бідоленко повідомлення її земляків про те, що Степка вже немає, а кілька місяців тому розбили будинок її сестри у Миропіллі. Вона теж залишилася без рідного дому.
Цієї осені Надія, разом із своїм все ще немаленьким господарством перемістилися у одне із сіл Роменського району. З переїздом допомагала донька Надії – Даша.
Для перевезення винаймали фуру, послуги якої становили 20 тисяч гривень, довелося продати майже задарма кобилу і дійну корову, адже всю велику худобу неможливо було перевести. Також допоміг із переїздом Євген Брижахін, директор ТОВ «4БІЛД», він сплатив вартість за перевезення другої машини. Тож десь на Роменщині пасуться дві степівські корівки, теличка та бичок… Одна
корівка нещодавно отелилася.
Пані Надія бідкається, що сіна на зиму тваринам замало придбали, планують ще купити, так
само як і хатину. Підходящий будинок ніби знайшли, але такі умови, що мабуть, вже не під силу займатися його благоустроєм.
Господарі будинку просять за нього ніби й невеликі гроші, але для переселенців вони немалі. Також жінка переймається тим, що треба шукати машину, аби доправити інші пожитки до нового житла, адже багато чого ще залишилося у Михайлівці.
Надія зі сльозами згадує свій рідний дім у Степку, у якому все було до ладу, тільки б жити, але його розбили росіяни… У такому віці лишатися без даху над головою велике випробування. Сподівається на Божу допомогу. Здоров’я Вам, пані Надіє, спокійного життя та надії на майбутнє.
О.КИСЛЕНКО
P.S. Коли номер “Спільнопілля” здавався до друку, Надія Бідоленко повідомила, що вже придбала будинок завдяки фінансовій допомозі своєї доньки Даші.
Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки, які не обов’язково належать
ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію
ЩЕ ПО ТЕМІ:
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
😥💔
Справжня українська жінка. Одна біда,що скільки лиха кацапи принесли