Ще кілька днів тому Віта Проценко щоранку прокидалася з думкою про те, скільки ще потрібно встигнути: знайти приміщення, домовитися про ремонт, закупити обладнання, вкластися у строки грантової програми. І головне — не підвести чоловіка та не втратити віру, що все вийде.
Тепер вона стоїть за стійкою власної кав’ярні «Лев кава», усміхається відвідувачам і вже впізнає тих, хто став постійним гостем.
Запах свіжозмеленої кави повільно наповнює невелике приміщення на вулиці Британській. За кавомашиною вправно працює бариста, у дитячому куточку на маленьких гостей чекають розмальовки й пазли, а самі господарі ще ніби не до кінця вірять, що все це — вже не мрія, а реальність.
Ще два роки тому їхнє життя було зовсім іншим: Краснопілля, постійні обстріли, військова служба чоловіка, переїзд до Сум і повна невідомість попереду. Сьогодні ж вони зустрічають гостей у власній кав’ярні, яку назвали дуже по-сімейному — «Лев кава».
— Попри те, що ми відкрилися зовсім недавно, у нас уже є люди, які щоранку заходять випити кави перед роботою. Ми їх упізнаємо. Це дуже приємно. Значить, людям у нас подобається, — усміхається Віта.
Для родини Проценків ця невелика затишна кав’ярня — не просто власна справа. Це доказ того, що навіть війна не може забрати у людини право мріяти і втілювати мрії у реальність.
Дім залишився у Краснопіллі
До повномасштабного вторгнення життя родини було звичайним. Віта працювала бухгалтеркою у Краснопільському агролісгоспі, її чоловік Олег — майстром лісозаготівельних робіт.
У травні 2022 року Олег став до лав Збройних Сил України. Дружина ще понад два роки залишалася у Краснопіллі разом із двома дітьми.
— Ми дуже не хотіли їхати. Але молодшому сину потрібно було йти до першого класу. У Краснопіллі навчання залишалося лише онлайн. Ми зрозуміли, що дітям потрібна школа, потрібне живе спілкування. Так у серпні 2024 року переїхали до Сум, – згадує жінка
Чому саме Суми?
— Бо це найближче до дому. Ми й зараз їздимо у Краснопілля. Там наш будинок. Там усе наше життя, — тихо говорить Віта.
Мрія, яка жила багато років
Про власну справу Олег мріяв ще змалку.
— Це була навіть не тільки моя, а наша сімейна мрія. Колись про власний бізнес думали мої батьки, але тоді не склалося. Напевно, ця мрія просто передалася мені, – розповідає чоловік.
Можливо, подружжя ще довго відкладало б її здійснення, чекаючи кращих часів. Але війна навчила їх іншого.
— Так, зараз непростий час. Але скажіть, коли він був простим? Війна у нас багато забрала, але не позбавила можливості мріяти, — говорить Олег.
Коли родина дізналася про державні грантові програми, вирішили не втрачати шанс. Віта почала вивчати умови, шукати інформацію, надсилати чоловікові посилання.
Одного дня він сказав: «Давай спробуємо».
Подружжя звернулося до центру зайнятості. Оскільки Олег є військовослужбовцем, вони подали заявку на грант для ветеранів та членів їхніх сімей і отримали 500 тисяч гривень.
За умовами програми треба було створити два робочих місця, а грантові кошти використати протягом шести місяців. За цей час Проценки мали знайти приміщення, зробити там ремонт, закупити обладнання і відкрити заклад.
Малий бізнес – надія регіону
Для прикордонної Сумщини, частина території якої сьогодні перебуває під постійними ворожими ударами, відкриття навіть невеликого бізнесу має особливе значення. Великі інвестори навряд чи прийдуть сюди до завершення війни. Натомість саме малі підприємці сьогодні створюють робочі місця, сплачують податки і допомагають громадам жити.
І саме такі історії сьогодні мають особливу вагу для Сумщини. Голова ради підприємців при Сумській обласній військовій адміністрації, голова бізнес-асоціації «4BUSINESS» Богдан Мосунов переконаний: попри війну саме малий бізнес стає основою економічної стійкості прикордонного регіону.
— Малий бізнес Сумщини сьогодні — це наш тил. Саме підприємці створюють робочі місця, підтримують громади і закладають фундамент майбутнього відновлення області. Тому надзвичайно важливо підтримувати людей, які, попри ризики та невизначеність, наважуються відкривати власну справу, — говорить Богдан Мосунов. І додає, що саме малий бізнес – той, що працює, адаптується, створює робочі місця – має стати точкою опори для відновлення регіону.
Найважче було… знайти приміщення
Про бізнес-план Віта розповідає майже буденно. Каже, у застосунку «Дія» є готові шаблони, а фахівці центру зайнятості допомагають правильно оформити документи. Потім відбувається співбесіда, під час якої комісія ухвалює рішення щодо надання гранту.
— Насправді це було значно простіше, ніж знайти приміщення, — усміхається вона.
Здавалося б, у Сумах вистачає будівель, які здають в оренду. Але одне приміщення було завелике, інше — замале, третє потребувало капітального ремонту.
— У якийсь момент я навіть подумала: може, це знак? Може, не варто починати…
Вона переглянула десятки варіантів. Шукала через сайти оголошень, через рієлторів. А потрібне приміщення знайшлося… випадково.
— Я йшла дивитися зовсім інший об’єкт поруч. І раптом побачила маленький листочок із написом «Оренда». Цього приміщення взагалі не було в жодному оголошенні.
Саме тут сьогодні працює «Лев кава».
За день до відкриття все ледь не зірвалося
Коли ремонт уже завершили і залишалося лише відкрити двері для перших відвідувачів, сталася прикра несподіванка. Під час монтажу розбили велике скло у вітрині.
— Вітрина була виготовлена на замовлення в іншому місті. Нам повідомили, що нове скло буде готове лише за два тижні. Але часу у нас вже не було, — згадує Віта. Відкладати відкриття означало порушити умови грантової програми.
— Ми вже просто не знали, що робити. Без особливих сподівань звернулися до місцевих майстрів. І вони буквально за одну ніч виготовили потрібне скло. Саме завдяки їм кав’ярня відкрилася вчасно, – розповідає підприємиця.
Хто ж така Льова?
Майже кожен відвідувач запитує, чому кав’ярня має таку незвичну назву. Подружжя лише загадково усміхається.
— Це наша сімейна історія, — починає Олег.
Коли вони тільки познайомилися, у Віти була коротка зачіска. Після дощу чи зранку волосся кумедно розпушувалося.
— Було схоже на маленьку левову гриву. От я й почав лагідно називати її Льовою, — сміється він.
Спочатку навіть його батьки дивувалися й просили не називати так Віту. Але згодом самі звикли. Уже й телефоном запитували: «Як там наша Льова?»
Коли настав час придумати назву кав’ярні, інших варіантів не розглядали.
— Наші баристи вже звикли, що відвідувачі запитують, чому саме «Лев кава». Вони відповідають, що не знають. Тепер читачі «Перемоги» теж дізналися цю сімейну таємницю, — жартує Олег.
Інтер’єр кав’ярні виконаний у теплих жовто-оливкових кольорах.
— Хотілося відійти від сірих приміщень, яких зараз дуже багато. Хотілося більше тепла, — пояснює Віта.
Попри невелику площу, тут облаштували дитячий куточок. Як мама двох дітей, вона добре знає, наскільки важливо, щоб батьки могли хоча б кілька хвилин спокійно випити каву, поки дитина малює чи складає пазли.
У планах — розширити меню, додати піцу, хот-доги, нові десерти, а ще облаштувати куточок, присвячений бригаді, у якій служить Олег.
Перші відвідувачі вже стали постійними
Поки ми розмовляємо, бесіду раз у раз перериває шум кавомашини. За нею вправно працює бариста Настя. Для дівчини це не перший досвід роботи в кав’ярні — вона вже мала практику працювати у новому закладі з першого дня його роботи.
— Я теж знаю, що означає починати все з нуля, тому зовсім не боялася. Тут дуже приємна атмосфера. Господарі щиро переживають за свою справу, а відвідувачі дуже привітні, — говорить вона.
За одним зі столиків неспішно п’ють каву Галина з чоловіком.
— Одного дня я їхала повз і побачила гарний фасад. Подумала, що відкрився якийсь магазин. Зайшла — а це кав’ярня. Для мене це була приємна несподіванка, — розповідає жінка.
Каже, що цьому району бракувало такого місця.
— Найближча кав’ярня відкривається лише опівдні, а тут можна забігти перед роботою вже о пів на восьму ранку. Це дуже зручно.
Вона робить ковток кави й усміхається:
— І кава справді дуже смачна. Уже можу це сказати. А ще тут дуже приємне обслуговування. Думаю, це точно не останній мій візит.
«Своїх потрібно підтримувати»
Поки триває наша розмова, до кав’ярні заходить ще одна гостя — пані Ольга. Вона теж переїхала до Сум із Краснопілля. Про відкриття закладу земляками дізналася із соціальних мереж. Дуже хотіла прийти ще в день відкриття, але не склалося. Тож сьогодні спеціально заїхала привітати господарів.
— Я теж переселенка. Тому вважаю, що своїх потрібно підтримувати. Це дуже важливо, особливо зараз, коли нас усіх розкидало по світах.
Усміхається й додає:
— «Лев кава» — найкраща кава.
До речі, приклад Проценків надихнув і її. Пані Ольга теж планує відкрити власну справу.
Перший крок до великої мрії
Після відкриття кав’ярні Олег повертається до служби — його відпустка закінчилася. Попереду знову фронт. А всі будні молодого бізнесу тепер ляжуть на плечі Віти.
Втім, подружжя переконане: це лише початок. Після Перемоги вони мріють відкрити ще одну «Лев каву» — вже у Краснопіллі. Потім — у Тростянці, звідки родом Олег.
Він розповідає, що вже чув від відвідувачів: відкривати бізнес у Сумах під час війни — сміливий крок. Олег лише усміхається:
— Якщо чекати кращих часів, можна так і не здійснити свою мрію.
Наостанок запитую, щоб він порадив людям, які давно мріють про власну справу, але ніяк не можуть наважитися.
— Перестати сумніватися і просто зробити цей крок. Бо відчуття радості, коли відкриваєш власну справу, неможливо описати словами. Його можна лише пережити, — говорить він.
Після невеликої паузи додає вже з усмішкою:
— Якщо хтось із побратимів захоче скористатися грантовою програмою — із задоволенням допоможу, розповім, підкажу, що й до чого.
Родина планувала облаштувати біля кав’ярні літній майданчик. Але бюрократичні процедури затягнулися, і придбати вуличні меблі вчасно не вдалося.
Олег лише знизує плечима:
— Що ж… тепер ми не плануємо літній майданчик. Ми плануємо Перемогу.
Є люди, які відкладають життя «на після війни». А є ті, хто попри все відкриває кав’ярні, створює робочі місця, платить податки, будує майбутнє і продовжує мріяти.
Саме завдяки таким людям Сумщина сьогодні не лише тримається — вона живе. І, можливо, одного дня після Перемоги у Краснопіллі справді відкриються двері ще однієї «Лев кави». «Лев кави», тієї, що вдома.
Довідково. За даними Сумського обласного центру зайнятості, з початку 2026 року гранти за програмою «Власна справа» отримав 301 житель області. Серед них — 14 учасників бойових дій та членів їхніх сімей. Загалом же від початку дії ветеранської грантової програми на Сумщині вже видано 78 грантів ветеранам і членам їхніх родин.
Світлана Шовкопляс, газета «Перемога» №31 за 31 липня 2026 року
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України «Frontline Press».
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍