Його служба – це найгарячіші точки російсько-української війни, Микола Гонтар брав участь у Курській операції, під вогнем FPV-дронів його група виносила пораненого ворога, щоб поповнити обмінний фонд. У серпні 2026 року Президент України Володимир Зеленський вручив старшому лейтенанту Державної прикордонної служби України Миколі Гонтарю орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Народився Микола у 2002 році. Його дитинство минуло в селі Рясне. Хлопець із малечку захоплювався фільмами про військових і марив армією. У 2016 році, одразу після закінчення 7 класу Ряснянського НВК, зробив свій перший крок до мети — вступив до Сумського ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою імені І. Г. Харитоненка.
Чотири роки ліцейського гарту зміцнили його переконання. Далі було навчання у Національній академії ДПСУ імені Богдана Хмельницького. Отримавши офіцерські погони, Микола реалізував мрію — потрапив до 10-го окремого загону оперативного реагування «ДОЗОР».
«З початку повномасштабного вторгнення я вже не міг залишатися осторонь, — розповідає Микола. — Ще під час вступу до Академії мав величезне бажання служити саме в “ДОЗОРі”. Забезпечення у нас на найвищому рівні, як і планування завдань — вони у нас завжди “із зірочкою”.
Бойова географія молодого офіцера розпочалася з Сумського напрямку, потім участь у Курській операції, плановий вихід із Курщини, а згодом — Харківщина, Вовчанськ, Вовчанські Хутори.
«Проводили зачистки російських населених пунктів, нищили особовий склад ворога та брали росіян у полон. Працювали й неподалік Миропілля спільно із суміжниками — Силами спеціальних операцій, спецпідрозділом СБУ “Альфа”. Зараз ми знову виконуємо завдання на Сумщині. Якось зустрів земляка— Андрія Мороза, який служить у паралельному підрозділі».
Один із епізодів стався під час ударно-пошукових дій у лісосмугах на Курщині. Офіцер пригадує, як вдалося перехитрити противника та взяти полонених без втрат серед свого особового складу:
«Коли ми брали росіян у полон, ті навіть не зрозуміли, що перед ними українці. Ми підійшли впритул і запитали: “Вы кто такие?” Вони відповіли, що свої. Дізнались про розташування їхніх сил, потім, скориставшись ефектом несподіванки, знешкодили та взяли їх у полон.
Як тільки російське командування зрозуміло, що спостережний пункт втрачено, почали гатити по власній позиції з мінометів. Але ми завчасно забрали їхні радіостанції, документи й відкотилися від “еспешки”».
Шлях назад із чотирма полоненими пролягав через відкрите поле під щільним вогнем ворожих FPV-дронів. Під час обстрілу один із росіян отримав поранення — йому перебив ноги російський дрон.
«Дякувати Богові, з наших бійців ніхто не постраждав, усі живі, — говорить офіцер. — Пораненого росіянина ми не кинули: несли його 10 кілометрів до точки евакуації, щоб зберегти йому життя та обміняти на наших хлопців. Самі ж російські полонені нам тоді розповіли, що їхнє командування на своїх «трьохсотих» не розраховує ні води, ні провізії — для росіян вони списаний матеріал».
Бойові виходи «Дозору» можуть тривати кілька десятків діб. Спецпризначенець пригадує ще один із випадків на Курщині, коли під вогнем АГС вони виносили пораненого побратима із суміжного підрозділу, шлях до зони евакуації сягав понад п’ять кілометрів.
Державна нагорода стала для молодого офіцера приємним бонусом, але не метою:
«Це було несподіванкою, я навіть не знав, що мене подають на відзнаку. Нагорода — це приємно, але для мене значно приємніше знищувати окупантів».
Що таке окупація Микола Гонтар знає з розповідей своїх рідних, адже його сім’я на початку великої війни перебувала у Рясному, а він – далеко від дому. Лише після деокупації його рідня змогла виїхати з села, яке на даний час майже повністю знищене росіянами. Батько Миколи, Сергій, також військовослужбовець, виконує бойові завдання. На повернення своїх найрідніших чоловіків із війни чекають мама і вона ж дружина та сестра-донька.
Бойовий шлях воїна-прикордонника триває. Попереду ще чимало складних завдань, але головна мета Миколи Гонтаря залишається незмінною – разом із побратимами очистити рідну землю від окупантів та повернути мир в Україну.
Спілкувалась О.КИСЛЕНКО, газета “Перемога”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
✌️