Замість шкільних стін – руїни й згарища. Замість смарагдового газону на стадіоні, де колись грала місцева команда «Оріон», — глибока вирва від ворожого вибуху. Сільський стадіон в Осоївці колись був центром життя для місцевих хлопців, а сьогодні він більше схожий на нагадування про те, скільки всього довелося поставити на паузу.
33-річний старший сержант, командир гармати Андрій Карпенко дивиться на ці руйнування без зайвого драматизму, але з міцно стиснутими зубами. Його власне життя – це суцільні віражі, де кожна крута зміна маршруту лише гартувала характер.
Не за сценарієм
Після випуску зі школи Андрій вступив до університету. Здавалося, шлях визначено: лекції, сесії, диплом. Проте вже за рік він робить крок, який багатьох здивував. Замість того щоб шукати шляхи відстрочки, хлопець залишає навчання й іде на строкову службу.
Далі був відрізок у правоохоронних органах – у Сумах та Краснопіллі. У 2018-му, як і чимало українців, спробував щастя за кордоном.
– Не сподобалось, – коротко, без зайвих подробиць відрізає Андрій.
Повернувшись додому, ще два роки працював у місцевому рибгоспі. Але цивільна рутина знову поступилася місцем військовому гарту: Андрій зробив черговий крутий поворот і підписав контракт із 27-ю окремою артилерійською бригадою імені гетьмана Петра Калнишевського.
– Бригада наша, місцева, відгуки про неї були хороші, тому довго не вагався, – пригадує військовий.
Службу розпочав на ТЗМ – транспортно-заряджаючій машині. Майже одразу вирушив на Донеччину, де дислокувався його дивізіон. З часом досвід зростав: з ТЗМ перейшов у навідники, а згодом став командиром гармати.
«Феєрверки» на власний день народження
Повномасштабне вторгнення застало Андрія на рідній Сумщині. Цей день закарбувався в пам’яті назавжди – і через масштаби подій, і через особистий календар.
– Ніколи не забуду того дня, адже війна почалась саме у мій день народження, – усміхається старший сержант. – Як то кажуть, відзначав з вогником і «феєрверками».
Відтоді разом зі своїм екіпажем та потужною реактивною системою залпового вогню «Ураган» Андрій пройшов найгарячіші напрямки: Чернігівщина, Київщина, Харківщина, а нині – знову оборона рідного Сумського краю.
Роботу артилерії Андрій описує без пафосу, суто по-військовому:
– В нашій справі головне – виїхати на позицію без пригод, швидко відстрілятися і так само без пригод відійти.
Про власні бойові здобутки командир каже небагато. Натомість про побратимів розповідає із захватом – особливо про земляків із Краснопільщини.
– Земляки поруч – це взагалі класно, – ділиться Андрій. – Завжди є спільні знайомі, спільні спогади, спільні теми. Це дуже тримає і додає сил, коли ти розумієш один одного з пів слова.
Диплом на майбутнє
А що ж із перерваним колись навчанням? Андрій впевнений: усе буде, просто в свій час. Зараз він навчається в університеті заочно та має чіткі плани вступити на військову кафедру, щоб здобути офіцерське звання. Сьогодні замість студентських аудиторій у нього – бойова машина, а замість дзвінка на лекцію – команда «Вогонь!». Але старший сержант Карпенко точно знає, за що воює: щоб на відбудованому стадіоні в Осоївці знову заграв «Оріон», а на вулицях рідного краю знову панував мир.
О. МОЦНИЙ
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍✌️