7 червня 2024 року минуло 40 днів, як відійшов у вічність вихованець сумського футболу, заслужений майстер спорту СРСР з футболу, гравець збірної СРСР і київського «Динамо» Михайло ФОМЕНКО. Згадаймо й пом’янемо легендарну особистість, яка вписала в історію українського футболу своє ім’я.
29 квітня на 76-му році життя відійшов у вічність Заслужений майстр спорту, заслужений тренер України, екстренер збірної України з футболу та почесний громадянин міста Суми, уродженець села Мала Рибиця Михайло Фоменко. Поховали його на Лучанському кладовищі. Серед тих, хто прийшов попрощатися з тренером, його рідні, друзі, вболівальники. Загалом не більше сотні чоловік. За життя Михайло Іванович був дуже скромною і не публічною людиною і останнім бажанням було, щоб у засвіти його провели без пафосу.
Олександр Степанович Фоменко, рідний дядько Михайла Івановича, приїхав провести свого племінника з Краснопілля.
– Бог так розпорядився, що я був з Мишком з самого дитинства. Його мама рано пішла з життя і опікунство за малим Мішою взяла бабуся, себто моя мама. Частенько няньчити його доводилось і мені. Пригадую, як готувався в школі до екзаменів, і разом за Мішою наглядав. Намостив м’яко йому у діжці, накидав іграшок, так він там тихенько бавився, – згадує Олександр Степанович. – А коли він подорослішав, то, звичайно, головним його захопленням став футбол. Починав свою «кар’єру» він на лугах Малої Рибиці із саморобними дерев’яними воротами.
Після закінченння семи класів місцевої школи його батько Іван Степанович, який працюавав в обласному центрі на насосному заводі, забрав Мишка до Сум, де він продовжив навчання і паралельно займався футболом, грав у місцевих командах, зокрема у Сумському «Спартаку». Там його помітили і запросили до вищолігової «Зорі». Те запрошення надійшло якраз у день народження Михайла. Але він сумнівався, мовляв, він не може залишити своїх спартаківських колег. На що хлопці відповіли, що до «Спартака» він може повернутись будь коли, а ось запрошення до вищої ліги надходять не щодня.
Саме у «Зорі» здібного футболіста Михайла Фоменка поміти тодішній головний тренер київського «Динамо» Олександр Олександрович Севідов і запросив його до столичного клубу. Вже тоді Михайло Іванович придивлявся до тренерської практики Валерія Лобановського, просив у нього конспекти, щось занотовував до свого зошита. Саме Валерій Васильович порадив Михайлу після закінчення кар’єри футболіста піти навчатись до Вищої школи тренерів, після закінчення якої працював тренером у багатьох вітчизяних і зарубіжних клубах, а вінцем його тренерської кар’єри стала Збірна України. Це була напрочуд добра і спокійна людина. На жаль доля часто випробовувала Михайла Івановича на міцність, а останній гол в його ворота забила важка, невиліковна хвороба.
Історик, краєзнавець Георгій Іванович Завгородній, в якого нещодавно брав інтерв’ю для нашої газети, як виявилось був другом дитинства Михайла Фоменка, вони жили в одному під’їзді, разом ганяли м’яча.
– Наші батьки працювали на одному заводі і товаришували між собою, ми теж з Мішою подружились, коли він переїхав жити до нашого будинку. Він був старший за мене на вісім років, але любов до футболу нас об’єднала, – розповідає Гергій Завгородній. – В нього ще в дитинстві були задатки тренера. Ну як там грає дітвора: біжить, б’є м’яч хто куди хоче. А коли на поле виходив Мишко, то відразу вносив якусь організованість у весь той хаос. Він завжди формував команди, приблизно рівні за складом. «Малий, гратимеш зі мною», так він мене називав і майже завжди брав у свою команду. Михайло Іванович – спокійна, урівноважена людина, навіть у ті, шкільні, юнацькі роки він був для нас авторитетом, і заробив його не кулаками чи бійками, а саме розсудливістю. Коли вже став зіркою радянського футболу, Михайло Іванович залишився такою ж простою людиною, катав нас, хлопців, на власній «Волзі». Якось зустрів його випадково на вулиці, привітався, назвав його Михайлом Івановичем і одразу отримав зауваження, мовляв, досить одного імені, адже ми друзі дитинства. Потім ще кілька разів зустрічались в Києві, тут, у Сумах: «А, Малий, привіт, як справи?», – завжди з усмішкою вітався він. Дуже шкода, що хвороба забрала Михайла Івановича від нас, це велика втрата для всіх нас.
О. МОЦНИЙ, газета “ПЕРЕМОГА”
Довідка
Михайло Фоменко – вихованець сумської футбольної школи “Спартак”, за яку виступав у 1965-69 роках. У 1975-му у складі київського “Динамо” спортсмен здобув Кубок володарів кубків УЄФА та Суперкубок УЄФА. Також футболіст тричі виборював титул чемпіона СРСР, двічі ставав володарем Кубка СРСР, був бронзовим призером Олімпіади у 1976 році. У 2012—2016 роках був головним тренером збірної України. Під його наставництвом команда здобула право виступити на Євро-2016.
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
😥
Легенда України⚽😢
Життя тренера, це весь час стреси і нерви, звідси і хвороби. Вічна пам’ять Михайлу Івановичу 🕯️🙏