«Тату, хто як не ми, захистить Україну? З Тебе буде чудовий солдат, а я пишатимусь Тобою» – така
розмова відбулася між Олександром та Миколою Мукасєєвими, коли голова родини отримав повістку до війська. Чоловік переймався через свій вік…І ось військовослужбовець Микола Мукасєєв отримав коротку відпустку для прощання з загиблим сином Олександром.
«Присутність зранку біля подвір’я автівки Саші, то була якась добра ознака спокою для нас та наших сусідів. Син працював уночі», – розповідає мама Героя Оксана Мукасєєва. – «А того дня, 1-го вересня, машини не було і навіть повітря носило тривогу, стурбовані сусіди цікавились, де Саша… А Саня вже помирав від поранень…»
Народився Олександр Мукасєєв 3-го лютого 1998 –го року у звичайній сільській родині. У любові та злагоді Оксана та Микола виховували донечку і сина. У 2004- му у Самотоївській ЗОШ І-ІІІ ступенів пролунав для Саші перший дзвоник. Так у шкільних турботах та позашкільним заняттям спортом та
участю у місцевому духовому оркестрі швидко промайнули роки.
«Сашко був дуже активний і позитивний. Він умів організувати навколо себе друзів. Він завжди умів підтримати і налаштований був лише на позитив. Цим він заряджав оточуючих»,- втираючи вологі
очі згадує однокласник Богдан. – «Два дні тому Він заїздив до мене. Просто так, як знак поваги. Трішки пригадали, пожартували, поговорили про сьогодення. Наче попрощатись заїхав…».
«Відповідальним Саша був учнем, потім учасником духового оркестру», – Анатолій Пекуровський зі сльозами на очах проводжає в останній шлях вже не першого свого вихованця. – «Років сім нас поєднувала музика. Потім доросле життя. Але Саша не забував про наш колектив. По можливості приєднувався. Завжди був веселий і неймовірно харизматичний».
Після закінчення школи Саша Мукасєєв вступив до Краснопільського ПТУ №43 і отримав спеціальність маляра-штукатура. Першим місцем роботи для молодого фахівця стало
підприємство «Бансал», що в селищі Краснопілля.
Хлопець вів активний спосіб життя, мав багато друзів. Невдовзі юнацькі мрії по життєвій дорозі
привели Олександра до Польщі. Там хлопець знайшов роботу до душі. Офіційно працевлаштувався, мав відзнаки та подяки від керівництва. Ностальгія за Батьківщиною та бажання виконати свій громадянський обов’язок повернули молодого українця додому. 27 вересня 2021-го року Мукасєєв Олександр Миколайович поповнив лави Держприкордонслужби.
Після повномасштабного вторгнення продовжив службу на посаді інспектора прикордонної служби І-ї категорії 5-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Користувався авторитетом у побратимів, був відданий своїй справі, з честю виконував поставлені завдання.
«Дякуємо, що хоч деякий час була можливість працювати і спілкуватись з такою неймовірною
людиною, як Олександр Мукасєєв», -прозвучало у прощальному виступі представника Держприкордонслужби.
«Саня був моїм старшим товаришем», – останній багряний букет для друга тремтить у руках Костянтина. –«З дитинства ми були нерозлучні. Він був веселої вдачі, вірним товаришем.
Такі, напевне, зустрічаються один раз у житті і саме у ті юні роки. Яких тільки пригод не знаходили у дитинстві. Грали ми і у війну…»
Вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, виявивши стійкість і мужність, смертю хоробрих загинув сержант Мукасєєв Олекандр Миколайович неподалік рідного села під час виконання бойового завдання у перший день осені 2024-го року.
«Для нас Саша був світлом у віконечку», – при світлих спогадах на обличчі Оксани Мукасєєвої з’являється тепла посмішка, омита сльозами. – «Окрім, як лагідно: «мама» Він мене в житті ніяк жодного разу не назвав. «Мати», «мамка» Він вважав не дуже ввічливим зверненням.
Він завжди з посмішкою говорив про смерть. «Мама, не хвилюйся, боляче мені не буде. Я не хочу, щоб було боляче Вам і щоб Ви плакали», – говорив син при розмові про ризики на службі.
Не дивлячись на те, що Він був вже дорослий і мужній, не соромився проявляти ніжність до нас, батьків, до дідуся з бабусею. Саша нікому ніколи не відмовляв у транспортних послугах. Робив
це безкоштовно. Говорив: «Які я з них кошти братиму? У них же діти». Зараз наша донька у Польщі при надії. Там і оплакує єдиного брата. «Мама, у нас буде маленький Сашка. Я впевнена, що він стане теж таким, як наш Саня». Тож лише це підтримує у душі вогник життя….»
Пустота і відчай у очах юної коханої Олександра – Дарини. Тремтять худенькі рученята, а тіло, наче позбавлене життя…Півтора роки закохані проживали окремо від батьків. Звили вже своє гніздечко. Мріяли, будували плани, раділи життю, були закохані і неймовірно щасливі.
«Саша був дуже уважний, лагідний. Він називав мене «Лапочка». Намагався оберігати мене від жорстокого навколишнього світу. А мені у його обіймах не було страшно нічого. У мене 7-го вересня день народження. Саша щось там планував, дуже хотілось Йому замовити красивого торта для мене. Я ще не розумію як далі жити? Як жити без такої рідної, коханої людини?»
Оксана обіймає Дарину і дівчина трішки заспокоюється. Біль розділено навпіл. Для кожної з жінок Саша був по-своєму найдорожчим у світі.
І. ЗАГОРУЛЬКО., газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
Вічна пам’ять
Вічна пам’ять 😢
Не можу повірити, що Олександр пішов від нас так рано. Такий молодий, повний сил і планів… Серце розривається від болю
Висловлюю щирі співчуття родині та друзям Олександра. Він був справжнім героєм, який віддав життя за нашу країну
Нехай земля тобі буде пухом, воїне. Ти назавжди залишишся в наших серцях.
Пам’ятаю Олександра ще з дитинства. Він завжди був веселим і добрим хлопцем. Не можу повірити, що його більше немає з нами
Царство Небесне і вічна пам’ять Героям
Олександру і Андрію
Нехай Господь дасть сили рідним пережити біль втрати.
Вічна пам’ять і вічна пам’ять