На околиці Сумського району є заболочена низина. Тут тече мала річка Гнилушка, яка живить водою навколишні луки. В цій болотистій місцевості розташоване малолюдне село Гнилиця.

Село Гнилиця на Сумщині. Суспільне Суми
Тут живе 26 людей, між подвір’ями іноді по кількасот метрів. Це найменше село старостинського округу, розповідає староста, хоча його заселяли 4 рази, востаннє – у 20-х роках минулого століття, тоді із сусідніх сіл переселили малоземельних громадян.
Там населення було дуже багато, землі не вистачало, ті діти в сім’ях, які нічого не отримували, вони переселялися на вільні місця, в пошуку кращого, розповів Олександр Гуков, староста Сіннівського старостинського округу.
Валентина Боровик народилася і виросла у Гнилиці. Потім виїхала, але згадує: колись у селі мешкало близько 200 людей, була робота, відзначали День урожаю.

Село Гнилиця на Сумщині. Суспільне Суми
Тут гуркотіла техніка, тут на полях, коли жнива, і вдень і вночі їздили й машини, й комбайни, і трактори. І діти-школярі в літній час підробляли, влаштовувалися на погрузках зерна, чи на силосі, в садах збирали урожай. Свиноферма була, птахоферма була, корівник був, конюшня, телята на відгодівлю і корови на відгодівлю. В клубі привозили кіно, були концерти з приводу різних свят.
Гнилиця почала занепадати у 80х роках, розповів староста. Першою закрилася початкова школа. Тепер, каже, тут мешкають в основному пенсіонери.

Село Гнилиця на Сумщині. Суспільне Суми
Остання дівчинка в нас навчалася, але з повномасштабним вторгненням, це зараз їй 14 – вони виїхали за кордон. Ми її машиною возили в школу. Ця дівчинка проживає зараз у Сполучених Штатах, ну дистанційно навчається ще в школі.
Транспортного сполучення у Гнилиці немає, пересувне поштове відділення привозить пенсії, іноді навідується фельдшер, агрофірма із сусіднього села випікає і привозить хліб.

Автолавка у селі Гнилиця на Сумщині. Суспільне Суми
Місцевий житель Сергій Боровик каже, що приїзд автолавки – можливість побачитися із сусідами. Зазвичай, за господарчими клопотами, спілкуються нечасто.
Можна побалакати з людьми, можна і з козочками, і з баранчиками побалакати, вони розуміють.
Подружжя Боровиків переїхало до Гнилиці із Сум близько 10 років тому, оселилися в батьківській хаті дружини.

Якщо я не збережу оце подвір’я, оце родинне гніздо, то навіть приїхати на могилки до батьків – і ніде буде зупинитися старшим братам і сестрам. То це, мабуть, основна причина, чому я тут залишилася.
Валентина Боровик, місцева мешканка
Тут мені більше подобається, свіже повітря, господарство тримаємо потрошку, всього по чуть-чуть. То годуємо, то косимо літом, ремонтую телевізори, магнітофони, займаюсь радіосправою. Природа тут дуже мені подобається, полуниць тут дуже багато, ягід всяких, грибів, ну ми не встигаємо, бо тут дуже багато приїздять з міста, і вони починають тут збирати, до нас. Телевізор показує, налагодили, супутникова антена, ну не всі канали. Якщо інтернет треба, то виходимо аж на бугор, тому що тут немає, розповів місцевий мешканець Сергій Боровик.

Село Гнилиця на Сумщині. Суспільне Суми
Пан Сергій говорить: вибираються з села нечасто, іноді раз на два місяці, ходять пішки у сусіднє село, за 5 кілометрів. Тримають птицю, дрібну худобу, вирощують овочі та медоносні трави для бджіл.
Пасіку завів, в мене батько пасіку заводив, дідусь заводив його, брат його, у Тернах. Ну і пішла як династія.

Село Гнилиця на Сумщині. Суспільне Суми
Воду беруть у свердловині у дворі, колодязь, каже господар, непридатний для використання.
Болото бобри загачують і води розливається, і йде запах болота. Було, що приїжджали розгачували. Вони все одно через два дні знову загачують.
За словами місцевих, засилля бобрів тут спостерігається останнім часом. Живуть вони на річці Гнилушка, і від них є і шкода, і користь.
Вони гатять цю водойму, тоді ж вода заболочує місцевість, і весною, коли розтає сніг, або йдуть восени проливні дощі, то є така тривога, чи не дійде вода до колодязя, а чи не заллє вона нам повністю сінокіс. Бобри дуже багато дерев напиляли, берези усохлі стоять, там і вільхи є, все захаращене. Якоюсь мірою можна скористатися інколи взимку, коли все замерзне, на саночках притягти дрова собі. Вільхи, напиляні бобрами.
Окрім бобрів, у навколишніх лісах водяться й інші звірі, староста розповів, що до вторгнення сюди приїздило багато людей на ліцензійне полювання, в тому числі з інших регіонів України.
Територія вся оточена лісами. В лісах дуже багато дичини, тут водяться олені, дика коза, дикий кабан, заєць, лисиця.

Село Гнилиця на Сумщині. Суспільне Суми
Зараз, у зв’язку з воєнним станом, полювання закрите, місцеві жителі прислухаються до інших звуків. Пан Сергій розповідає, що увесь час увімкнене радіо, коли чують сигнал тривоги – виходять на вулицю.
Бачимо, чуємо, як свистить з усіх сторін. У погріб не ховаємося, тому що прикриє – тоді і не вилізеш, погріб старий, ненадійний погріб вже.
Пані Валентина каже: боляче дивитися, як село поступово зникає.
Колись село, розвинуте й чимале, на повні груди дихало й жило. Від ранку до роботи всі ставали, робочих місць достатньо тут було. Але якою зараз є Гнилиця? Де кузня, ферми, школа, магазин? …
👍
Микола Краснощоков
Моє рідне село, моя рідна хата, моя наймолодша сестричка… Все навколо сходжено- переходжено багато разів…
От тільки ніколи річечку не називали Гнилушкою, і боліт я там не пам’ятаю ні сам, ні з розповідей старожилів села! Практично від самого Минчжунового яру і до ставу у центрі села простиралися сінокосні луки, посередині яких і протікала чиста неглибока річечка в бік села Криничне (тепер Мала Рибиця). І річечка ця називається, як говорить всезнаюча Вікіпедія, не Гнилушка, а Гнилиця! Також маю сумніви щодо інформації про заслання у це село “неугодних владі людей”. Для заслання у царській росії були не такі досить комфортні місця… А у Радянські часи про заслання у Гнилицю і мови не може бути. Для цього у влади були місця в Гулагу… В роки голодоморів, утворених радянською владою, населення Гнилиці, як і навколишніх сіл, дуже постраждало. Пам’ятаю на місцевому кладовищі безліч і великих і маленьких могильних пагорбків у тернівнику, без будь-яких хрестів, позначок, зарослих барвінком… На питання до мами, пережившої ті лихі часи, що то за пагорбки, вона тільки змахувала з очей сльози і відповідала, що згодом, сину, взнаєш. І дійсно, після того, як став дорослим, навчився тримати язик за зубами, від неї взнав, що там поховані жертви голодоморів і 33 і 47 років минулого сторіччя. І дорослі, і малі… Говорити відкрито про масові смерті від штучного голоду у ті часи, м’яко кажучи, не рекомендувалося, тобто, заборонялося…
А болото стало утворюватися на цьому краю села після будівництва у 70-х роках дороги від Осоївки до Сінного через Гнилицю. Була насипана потужна висока земляна гребля через весь луг, яка і передавила усі підземні водні “судини”. Через побудований шлюз для протоку води під мостом вода протікати не встигала. Тому, на мою думку, місцевість і стала заболочуватися і привабила до себе бобрів …
👍