Новини Краснопільщини

15.11.2024

149

Люди

ДВІ ЛЮБОВІ СУМСЬКОЇ ВОЛОНТЕРКИ КАТЕРИНИ АНДРЄЄВОЇ (Частина ІІ)

ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК ТУТ

Катерино, розкажи, будь ласка, про твою другу любов – чотирилапих.

Тварини, це для мене святе, я з дитинства дуже люблю собак. Пам’ятаю, дуже хотіла собаку, але працювала в прокуратурі у різних містах. Але головне – маю хворобу, бронхіальну астму. Ніби Бог пожартував – дуже люблю собак, і мені їх не можна тримати.

Єдина порода, яка для мене є прийнятною, це йоркширські тер’єри, у них не шерсть, а волосся. У мене їх три. Пам’ятаю, просила маму, коли мені було 15 років, щоб купила собаку, вона казала: «Ні, це відповідальність, я їх вигулювати не буду. Виростеш, заміж вийдеш і купиш».

Перша собака з’явилася, коли мені виповнилося 23 роки. На той момент мій чоловік був мені нареченим, повіз у якесь місце, зав’язав мені очі. Відкриваю очі, ми приїхали до заводчика,
який розводить цих чотирилапих у Сумах, з п’яти цуценяток я вибрала нашу Маю, зараз їй сім років, вона живе у мене в домі, це моя душа, вона спить на моїй подушці. Другу собаку «Іриску», теж йоркширський тер’єр, ми забрали її з поганих рук, третя це – біверйорк Мері, але в неї на жаль, є шерсть, і я почала задихатися, ми віддали її моїй свекрусі, яка спочатку не дуже хотіла брати, але зараз щаслива, що вона в неї є.

Коли сталася трагедія у Херсоні і вся Україна збирала гроші та допомогу, я туди поїхала на другий
день. Знайшла машину і волонтера з Харкова, вирішили просто їхати на допомогу людям, за покликом душі.

Мені мій чоловік говорить, що я «ненормальна» людина, бо їду не знаючи куди, у Херсоні обстріли.
Я кажу: «Поки йде війна я не можу залишити людей, не маю права». Ми відкрили збір, не очікувала такої підтримки взагалі України та закордоння, я зібрала більше 90000 гривень за добу! Це гроші на пальне та на перевезення тварин, бо знала, якщо ми їдемо, то будемо евакуйовувати тварин.

Бачила відео інших волонтерів, як вони діставали цих тварин з води, плакала добу, ніч не спала. В три ночі ми виїхали, це була комендантська година, але до нас питань не було. У нас навіть не було кліток з собою, нічого не було, ми проїздили Київ, Дніпро, Кривий Ріг, Миколаїв, мені телефонує жінка, як потім виявилось представниця фонду «Восток.Sos», який нам закуповує 36 кліток для котів і 10 кліток для собак. Клітки забирали у Кривому Розі. Тобто, поки їхали, їх вже замовили, проплатили, ми просто приїхали і їх забрали.

То будиночки, що будувалися у підприємця Андрія з Краснопілля, були для тваринок, які живуть у тебе на дачі?

Ні, дві будки ми зробили для песиків, які живуть на Привокзальній, їх там десять, це також мої підопічні. Там є дівчина, жителька одного з будинків, яка ними опікується, просто допомагає тваринам, а ми щодня привозимо корм. Будки там стоять для зими.

Інші будки для ГО “Сумське товариство допомоги безпритульним тваринам «Право на життя», це громадська організація, що займається прихистком тварин. Зараз тваринки матимуть змогу пережити майбутні холоди нормально.

Катерино, чому поїхала рятувати чотирилапих з Херсону?

Прибули в Херсон о 21 годині 30 хвилин, води було дуже багато, комендантська година у Херсоні
з 21-ї. Але ми волонтери і їхали на евакуацію, тож питань до нас не було. Мали змогу переночувати не на вулиці, а в квартирі подруги, яка через обстріли виїхала з Херсону. Вода у крані страшна, тхнула так, що не розказати. Зранку ми поїхали на те місце, де проходила евакуація тварин, це був ніби півострів і туди волонтери, ветеринари та поліція на човнах діставали з води та перевозили чотирилапих.

Ветеринар робив ін’єкцію, бо були агресивні тварини у шоковому стані, яких важко навіть витягнути з води, ротфейлери, хаскі. Ці три людини плавали на човні і згукували тварин відповідними звуками. Витягли дуже багато тварин, не можу сказати кількості, але я своїми очима бачила їхню роботу. Я з ними у човні плавала дві години, але потім сказала, що буду чекати на березі, бо неможливо було дивитися як діставали собаку, прив’язану під водою на ланцюг, який був обмотаний через дерево. Цій тварині її господар не давав шансів вижити. Волонтери пірнали у воду, відв’язували, ключі шукали, болгарки.

Точно можу сказати, що біля 90 відсотків тварин волонтери евакуювали саме з Херсону. У нас була невелика машина, ми два рази їздили, забрали всього 17 собак і 10 котів. Дуже тяжка була дорога протяжністю 15 годин, кожна собака сиділа у своїй клітці. Котики легше дорогу переносять, до того ж це були три дорослі кішки, а решта – кошенята. З собакам складніше, їм треба в туалет, поставити кожній миску з водою, хоч трішки дати корму.

Не всі собаки йшли на контакт, були такі, яких ми вигулювали на повідках на заправках, кожні три години ми зупинялися, хоча тварини й перебували у машині з відкритим люком, а інша автівка була типу Газель, тож повітря циркулювало постійно. Але були ротвейлер та вівчарка, яким за 15 годин ми не змогли поставити води, бо ніхто не міг підійти до них, показували оскал, тварини були в шоковому стані, вони мають свою психіку, ми їх довезли, дорога була дуже тяжка.

Після Херсону я відпочивала тиждень, але відчувала, що хоч трішки, але змогла виконати місію
перед Богом, що їх врятувала. Не можу сказати, щоб було з цими собаками через три-чотири дні

Катерино, щоб ти порадила жителям нашої громади стосовно песиків і котиків, які мешкають на вулицях Краснопільщини?

Треба людям гуртуватися і на зиму збирати кошти, будувати будки, шукати місце, можливо десь
є покинутий будинок, де вже ніхто не буде жити. Зібрати донати і на тій території зробити будки для
тварин, просто годувати, звертатися до благодійних фондів, щоб вони надсилали корм, але ні в якому разі не кидати, бо чотирилапі не винні, що є люди безвідповідальні.

У нас така ситуація склалася – ми забирали хаскі і курцхаара, це хвостаті з Херсону.
Буквально через тиждень на мене виходить жіночка, господарка, яка погрожує і вимагає повернути
їй тварин, ніби ми їх вкрали. Ми їх дістали з квартири, з першого поверху, які були затоплені, тварини скавчали, сусіди не витримали, викликали волонтерів і вони визволили цих тварин з квартир. Господарка пояснила це тим, що вони втікали і евакуювалися в інший(!) район в Херсоні.

Ця жінка вимагала повернути тварин, я кажу ні, бо вони були у тяжкому стресі. Наша лікарка займалася їхнім психологічним станом і вже після реабілітації ми віддали їх новим господарям.

Ця горе-господарка погрожувала, що звернеться до поліції, я відповіла, що ми теж туди звернемося з приводу жорстокого поводження з тваринами, які три-п’ять днів були без їжі, води, зачинені, господарі просто про них забули. Їхні сусіди стверджували, що ці люди підігнали Газель
і вивозили меблі, евакуювались, а собак не змогли забрати. Я, наприклад, не дай Боже, що трапиться, домовилися з чоловіком, що збираю дитину, мій чоловік збирає тварин – собак, хом’яка і білку. Беремо документи, гроші і все, більше нічого не забираємо, бо головне життя тих, хто тобі дорогий, для мене це дитина, чоловік і тваринки. Якби у мене була можливість, я б забрала взагалі усіх собак, усіх тварин

Як організувати людей, щоб вони піклувалися про тварин?

Це мають бути люди, які справді хочуть допомогти чотирилапим. Як звичайна людина, сумчанка,
яка просто любить тварин, ситуацію так бачу -потрібно оголошення в соцмережах про те, що треба створити команду для опіки над тваринами, які залишені на прикордонні.

Про сім’ю, цінності у війну та перемогу:

Я не вважаю себе людиною, яка багато робить. Хоча чоловік та друзі кажуть, що мене вдома немає,
навіть ображається, що холодильник порожній, каже навари борщу і йди, куди треба. Головне, що в мене вірить мій син і мій чоловік. Він у дитячому садочку каже: «Моя мама – волонтер і я, коли виросту, хочу допомагати людям. А йому задають питання: «Чому ти хочеш допомагати людям?» Він каже: «Тому, що це кохання і серце».

Йдемо по місту, сидить бабуся і каже: «Не треба мені грошей, купіть мені просто хліба». Ми йдемо в магазин і мій син кладе до корзини все, що вважає за потрібне цій бабусі – сосиски, молоко, хліб…

Також беру його в інтернати з собою, спочатку він дуже ревнував, що мене обіймають інші
дітки, казав їм: «Це моя мама». Я і мій чоловік пояснили сину, що це дітки, у яких немає батьків, і
він зараз всі свої іграшки, речі збирає для дітей в інтернат. Вважаю, як дитину з дитинства виховуєш,
таким він і буде. Пишаюся, що він зростає з добрим серцем.

Думаю у мене якась місія – вважаю, якщо ти можеш – роби, можеш фінансово – задонать на армію,
на підтримку дітей. Не можеш, не хочеш – просто сиди і мовчи та не заважай іншим людям робити добро… Це все дуже просто, як два помножити на два.

Я волонтер, маю посвідчення волонтера, щотижня доначу на ЗСУ 1-2 тисячі, але я не підтримую війну, я підтримую військових. Я не буду купляти собі спідницю чи туш для вій, чи іншу дрібницю, я задоначу на ЗСУ, бо завдяки ЗСУ я сплю і кажу чоловікові: «Добрий ранок». Вважаю, що цінність грошей зараз не така важлива, як було раніше. Люди всі бажали машини, квартири, будинки, але як показало життя і війна, то цього всього може не бути. А хлопцям підтримка на війні, на кордоні дуже-дуже потрібна.

У нашому фонді напрямком підтримки ЗСУ займаються хлопці. Моя мама працює у лікарні, на операціях по ампутації вона присутня. Вона перенесла у травні (2023 року. Ред.) інсульт, бо близько до серця приймає все, що бачить. У військових багато різних поранень, ампутацій, це дуже тяжко.

Ми приїздили до лікарні привозили обіди, годували поранених. Коли бачиш їх – серце розривається…

Коли відвідую дітей, вони біжать до мене і кричать: «Наша Катя, наша мама приїхала». На свята до
них завжди з подарунками, на Новий рік, Миколая завжди розважальна програма для діток, якщо комусь із них екстрено потрібна куртка, взуття чи інше, мені директор телефонує і каже: «Катя, нам треба такий то розмір куртки». Тож я швиденько зібрала донати, маю гарну аудиторію в інстаграм, сумчани довіряють, на кожну витрачену гривню є чек.

Мені часто дякують люди, впізнають на вулиці, просять сфотографуватися, але мені вдячність не потрібна, для мене краще віддати, подарувати аніж прийняти. Мені лише б дав Бог здоров’я, щоб я мала сили це робити.

Якщо кожна людина задонатить по 10 гривень, це буде мільйон, це великі гроші, можна каву не випити, не купити собі парфуми за 10000 гривень. Перекажіть дітям хоча б 50 гривень, це така дрібниця, але це те, що рятує життя звичайній дитині, у якої немає тата і мами.

Є у мене знайома, яка каже: «Не хочу я донатити та допомагати дітям, ЗСУ чи ще комусь. У мене є чоловік, діти і мені цього достатньо». Але ця людина не розуміє, що можна колись залишитися без нічого, у наш час може трапитися все, що завгодно будь з ким. А хтось говоритиме так, як вона зараз говорить.

В Херсоні познайомилася з двома волонтерами, з якими постійно на зв’язку, збір відкривала для них на придбання пігулок для обеззаражування води. Вони розповідали, коли вода посходила, знайшли дуже багато трупів тварин та людей. Також мала можливість поспілкуватися з людьми з Олешок, які сиділи п’ять днів на дахах будинків.

Шокувала розповідь жінки, яка казала: «Нас не могли забрати ані волонтери, ані українські
військові, Олешки окуповані, а в нас українські паспорти. А сусіди, з якими все життя прожили, вони
змінили громадянство, взяли собі червоні паспорти і їх евакуювали. Вони сиділи і казали їм в обличчя: «Сиди-сиди, за тобой Украина не приедет».

І як ці люди звідти вибралися, це просто диво якесь… Зі сльозами ця жінка розповідала, що ніколи
не забуде побачене, як пливли тіла маленької дитинки та її мами у цій воді, росія просто знущалася
і не давала людям евакуюватися.

Інша жінка виїхала звідти з дитиною, маючи в руках лише невеличку сумку з документами та памперси, більше нічого не дали росіяни взяти, а в неї там все життя. Ніби зжалілися, що діти. Вважаю, що коли у нашій країні війна, ми повинні не між собою сваритися, а маємо брататися один з одним, підставляти своє плече.

Нещодавно мене питали, ким я хочу бути, коли закінчиться війна і буде перемога? А вона буде
обов’язково, 100 відсотків, в це щиро вірю, ми переможемо однозначно, бо добро завжди перемагає зло, і яке б не було зло, завжди світло перемагає.

Я хочу пов’язати своє життя з дітьми, хочу, щоб був благодійний фонд, який отримуватиме донати з-за кордону, які будуть йти на приватний дитячий будинок, також допомагатиму діткам з вадами слуху та діткам, які потребують підтримки.
Спілкувалась О.КИСЛЕНКО, з архіву газети “ПЕРЕМОГИ”
Фото з фейсбук сторінки Катерини Андрєєвої