НЕОДМІННО ПОВЕРНЕМОСЯ ДОДОМУ

10.04.2024

349

Люди

Тетяна Боженко – жителька с. Грабовське, яка вимушена разом з чоловіком Миколою перебратися
на тимчасове проживання до Краснопілля. Колектив «Перемоги» нещодавно познайомився з жінкою, коли вона пропонувала купити смажені пиріжки і тепер час від часу із задоволенням
ними смакуємо. Їх пані Тетяна іноді готує для продажу, щоб якось підтримати своє фінансове становище.

«Я народилася у Грабовському, знаю у своєму селі кожну стежину, кожну людину. Знаєте,
багато хто говорить: «Я з Грабовського», а я навіть народилася саме у рідному селі, у місцевій лікарні. Навчалася у школі, потім у Сумах на кухара та продавчиню. Разом з моїм першим чоловіком Миколою Сиротою (нині покійним), спочатку мешкали у обласному центрі, де я працювала у ресторані «Суми» сервізницею та буфетницею, але потім вирішили залишити місто
та перебралися до мого рідного Грабовського».

У селі подружжя отримало двокімнатну квартиру у новому будинку, про яку мріяли, мешкаючи у
місті, з туалетом і ванною кімнатою. Тетяні Олександрівні запропонували роботу повара на тракторній бригаді, а її чоловік трудився трактористом. На всіх культурно-масових заходах, що відбувалися у Грабовському, Тетяна Олександрівна була присутня, адже брала активну участь у художній самодіяльності.

«На дні села за варіння кулішу завжди я відповідала, а пісня – то моя любов, ще вмію грати на баяні,
тож виступала на місцевих сценах у селі та у Краснопіллі. Життя так пройшло…»

Також пані Тетяна працювала завідуючою дільниці на городині та встигла потрудитися дояркою.

«У мене мама була серед передових доярок, а коли йшла на пенсію, передала мені свою групу корів».

Так склалася доля, що перший чоловік Тетяни Олександрівни помер, вдруге жінка вийшла заміж також за чоловіка з іменем Микола, і знову ж таки тракториста. Другий чоловік, так само, як і дружина, любить співати, тому часто виступали разом на різних сільських заходах.

«Я маю двох синів, старший ще з 2014 року захищає Україну, менший син на війні з 2022 року… Болить за них душа», – бідкається мати двох захисників.

Перед повномасштабною війною Тетяна Боженко працювала кухарем у Грабовському НВК. 24
лютого жінці треба було йти на роботу, варити вихованцям закладу їжу, але близько п’ятої години ранку подружжя почуло гучний вибух.

«Чоловік питає у мене: «Що це?». Гупнуло другий раз. Кажу йому: «Війна почалася». Чоловік підхвачується, намагається швидко одягнутися, але це не дуже йому вдається. Питає у мене: «Чого ти лежиш?» Відповідаю: «А куди бігти?» Дуже страшно було, уламки літали до нас величезні».

Мешканці Грабовського повибігали на вулицю, хто збирався десь їхати, хтось не знав, що робити.
«Світла не було, все відключено. Росіяни каталися по селу, починаючи з 24 лютого, десь о 9-30 заїхали, і ще два місяці туди-сюди без перестанку. Нашій покійній директорці НВК будинок розбили, у неї вдома багато ікон було, то жодна не побилася, не тріснула, а осколки скрізь, у шафі, у вікнах… А хлопчик, її онук, був у будинку, підійшов до вікна, так воно, як влупило, розбило їм хату перебило газову трубу, все перетасувало, дитина дуже злякалася».

Тоді по всій вулиці наробило дуже багато шкоди усім її жителям. Починаючи з 24 лютого 2022 року у Грабовському світло з’являлося періодично, водопостачання також, люди сніг топили, печі топили. Хліб привозили за можливості, дріжджів не було. Дякуючи С.Ф.Міронову, жителі Грабовського не лишилися без хліба. Також Тетяна Боженко пекла вдома по чотири буханці, роздавала тим, хто потребував.

«У нас на присадибній ділянці у город прилетіло, уламок потрапив у стіну, її аж вгнуло, шифер спав. Тепличку побило, вікна всі повбивало. Всього було, але слава Богу – живі. У Краснопіллі можна хоча б ліків купити, а там що купиш? У квартирі нашій від вибухів лише балкон трохи ніби висунувся, на склі видно тріщини, але то дрібниці. У людей набагато гірше, у декого взагалі вибило все, через балкон, і через квартиру летіло».

Навчально-виховний заклад, де куховарила Тетяна Олександрівна, з початком великої війни працював дистанційно, тому через деякий проміжок часу її звільнили з роботи. Жінка вирішила смажити пиріжки та продавати їх своїм односельцям.

Подружжю Боженків довелося виїхати з прикордонного Грабовського, адже неможливо було купити ліки, також там не працює сімейний лікар, пані Тетяна має групу інвалідності, а добиратися з села до Краснопілля проблематично.

«У вересні 2023 року переїхали до Краснопілля з Грабовського. Курочок, півників з села перевезли, а також забрали звідти своїх трьох собак та трьох котів. Оформили ВПО, стала на облік у центр зайнятості, але вже ті виплати у мене завершилися, тож вирішила щось робити, шукати
вихід. Тому, мешкаючи у Краснопіллі, іноді, коли дозволяє здоров’я, смажу пиріжки та біляші, пропоную їх краснопільчанам».

Разом з другим чоловіком Тетяна Олександрівна має четверо дітей та п’ять онуків. Тетяна Боженко упевнена: «Коли закінчиться війна, неодмінно повернемось додому, у рідне Грабовське, лише було б куди повертатися…»
О.КИСЛЕНКО, Газета “ПЕРЕМОГА”