Коли до Його батьківської хати вдерлись озброєні окупанти, у пошуках Віталія, то батько відповів, що син працює на заправці в Одесі і вони не спілкуються. А в той час молодий військовий проходив службу…
Впевнено обрав цей шлях у житті. Навчався у Ряснянській загальноосвітній школі. Любив заняття фізкультурою та уроки з української мови. У 2018-му без вагань та сумнівів вступив до військового ліцею імені Івана Богуна, що у столиці. Після його закінчення до військової Академії міста Одеса.
«Навчання було на початку складним, але з часом ти звикаєш до всього. Цікаво було постійно, так як знайомився з чимось новим, що мене захоплювало – зброя, техніка», – згадує роки навчання
Віталій Пісний. – «Та деякі обставини змусили мене на третьому курсі залишити навчання».
Навчання Віталій залишив, але не зрадив юнацькій мрії:
«У 2022- му я проходив службу у місті Одеса на посаді солдата-кулеметника. І жив звичайним життям військовослуж бовця», – продовжує розповідь Панама (має такий позивний). – «Життя змінилось після повномасштабного вторгнення. Так як окупанти були в нашому селі, то до моїх батьків було багато запитань від окупантів, де їх старший син та чим він займається. У нас навіть телефонні розмови з батьками були лише декілька хвилин і все. На сьогодні моя родина знаходиться у різних містах. Батько пішов також служити у 2023-му. Зараз воює на лінії зіткнення. Мама, з молодшим братом, переїхали до міста. А бабуся залишилася у селі, не хоче залишати рідний дім. А я знаходжусь на своїй малій батьківщині в Сумскій області і проходжу службу в одній із частин ДШВ».
Свого часу батько підтримав вибір сина. Сьогодні вони обоє захисники своєї Батьківщини:
«З татом ми спілкуємося по можливості, так як зв’язок то в мене, то в нього є не завжди. А вся родина вперше зібралась перед новим роком. Останній раз я був вдома пів року тому.
Взірцем для мене завжди буде батько. З рідних військові тільки я і тато. Стати на захист своєї землі для мене, в першу чергу, це справа честі. А потім лише робота. Не хочу, щоб мої рідні та близькі жили в окупації та під прапором іншої країни».
Віталій з такою гордістю розповідав про свою професію, що від запитання на цю тему не втрималась.
«Так, я справді люблю цю професію. Як це не дивно звучить, але я отримую задоволення від того, що роблю. Про погони лейтенанта не мрію, так як на часі мрія -виграти цю війну. Деякий час пожити спокійно, але потім все одно повернутися на службу, так як це те діло, яке вже ніколи мене
не відпустить», – впевнено відповів Віталій Пісний. – «Найстрашніше – коли втрачаєш побратима, з яким пройшов дуже складний шлях разом. Страшно, коли розумієш, що не встиг сказати мамі і тату як сильно їх любиш, та страшно, коли розумієш, що ось це останні хвилини і ти просто не встиг….Життя на війні отримує новий сенс та змінює цінності».
І.ЗАГОРУЛЬКО, газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
🙏💙💛
Бережи себе, хлопче👊🇺🇦
Дякуємо за захист♥️💙💛
Повертайтесь живими, рідні наші🙏🙏🇺🇦
👍
Повертайтесь живі і з перемогою!
Бог у поміч вам, рідненькі!
Нехай Господь оберігає вас, всіх захисників🙏🇺🇦
Бережіть себе, а вогоргів ні💪🇺🇦
Божого захисту усім нашим захисникам!