Бухгалтерія в будь-якій організації – це окремий світ, і часто не без своїх стереотипів. Чоловіки люблять забігати туди на каву, а в уявленні багатьох цей підрозділ іноді нагадує “зміїне кубло”. Можливо, на це є свої причини. Сьогодні ми зазирнемо у закулісся бухгалтерії часів, коли агрофірми ще звалися колгоспами, носили імена відомих людей, зарплату видавали продукцією, а комп’ютери були розкішшю, доступною лише головному економісту та кадровику.
Наша розповідь про жіночий колектив бухгалтерії одного такого колгоспу. Вісім представниць прекрасної статі, різних за віком, але об’єднаних не лише професією, а й неабияким почуттям гумору. З такими колегами робочі будні точно не були нудними!
Що вже казати про молодих, якщо найстарша пані Галина, відповідаючи на телефонні дзвінки, не соромилася представлятися: “Баба Яга на проводє”. Уявіть реакцію співрозмовника на іншому кінці дроту! Спочатку це викликало ступор, але дуже швидко стало фірмовою “фішкою” бухгалтерії, і всі звикли до такого оригінального вітання. Ранкові розмови з пані Галиною могли задати тон усьому дню, сповнюючи його сміхом.
А ще у колективу була цікава традиція з ранковою кавою. Хтось обов’язково додавав у чиюсь чашку сіль. “Щастило” тому, хто відлучався під час розливання окропу. З часом усі настільки звикли до цієї витівки, що перестали звертати увагу, і солоний напій здавався цілком звичним.
Частим гостем у “жіночому царстві” був агроном господарства. У вільну хвилинку він заходив розважити дівчат, обравши собі за улюблене місце тумбочку з величезними журналами обліку заробітної плати. Емоційно розповідаючи анекдоти та жваво жестикуючи, він проводив свій “сеанс” і йшов далі у справах колгоспних.
Але одного разу візит агронома закінчився несподівано. Бухгалтер з тваринництва Оля, відкривши один із журналів, раптом зблідла, відсахнулася від нього і з криком “Вбивця!” знепритомніла. Службове розслідування швидко виявило причину такого жаху: агроном, розважаючи дам, випадково розчавив мишу, яка залізла до журналу. Ледве поховали нещасну тваринку та привели до тями Олю, як трапилася нова пригода.
Бухгалтер Люся вирішила відвідати “об’єкт”, який у таких закладах зазвичай розташовується за гаражем. Поспішаючи повернутися до роботи, вона коротко повідомила: “Я за гараж” і “увімкнула максимальну швидкість”. Але Люся не знала, що в кабінці вже є відвідувачка – Павлівна. Через зламаний гачок Павлівна змушена була тримати двері рукою. Коли Люся рвучко смикнула двері, Павлівна не встигла їх відпустити. Обидві жінки закричали. Люся тягнула двері на себе, а Павлівна вилетіла з кабінки, не відпускаючи ручку. На шалений ґвалт збігся весь гараж. У передчутті неприємностей завгосп Лукич сховався подалі на пилорамі. Але марно… Випивши валер’янки, учасниці інциденту швидко з’ясували, хто винен у поломці гачка. За лічені хвилини Лукича знайшли, і він, під тиском розгніваних жінок, оперативно полагодив замок. Такого “пресингу” він не відчував навіть від голови колгоспу! А сам Лукич після цього ще довго шукав “заспокійливе” у гаражі.
Молоде покоління, можливо, вже й не знає, що таке копірка, але в ті часи це була незамінна річ, особливо для наших вигадників. Одного разу бухгалтери вирізали з копірки кружечки і акуратно заклеїли ними скельця окулярів пані Галини, тієї самої “Баби Яги”. Одягнувши окуляри, пані Галина з жахом закричала: “Боже, я осліпла!”. Наслідки були серйозні. Тиждень Ягуся не розмовляла ні з ким, окрім головного бухгалтера.
Молодий практикант Андрій також не відставав від своїх колег у бажанні розвеселити оточуючих. Його “жертвами” ставали не лише співробітники, а й члени їхніх родин. Наймолодша бухгалтер Оленка, яка щойно вийшла заміж, придбала рулон туалетного паперу і ненароком залишила його на столі. Її відсутності ніхто не помітив. Андрій, скориставшись моментом, у плановому відділі вирізав смужки копірки і ретельно обмотав ними папір зверху, відновивши упаковку. “Удосконалений” гігієнічний засіб потрапив до молодої сім’ї.
Того вечора в колгоспі вимкнули світло. Молодий чоловік, скориставшись нагодою, вирішив скористатися новим рулоном. Увімкнувши вранці світло, подружжя виявило сюрприз. Розповідь Оленки про наслідки використання “покращеного” паперу задала веселий настрій на весь день. Колеги, як старі, так і молоді, почали фантазувати вголос, уявляючи реакцію новоспеченого чоловіка.
Справжнім святом для колективу стало поповнення – заступник головного бухгалтера, випускник обласного вишу з “червоним дипломом”, скромний та порядний Антон Михайлович. Оскільки “весела вісімка” вже вдосталь пожартувала між собою, то всю свою енергію вони дружно спрямували на нового колегу.
Почалося все з дрібниць. Одного разу дівчата непомітно зшили рукава пальта зама та головного бухгалтера. У кінці робочого дня обидва керівники, мов сіамські близнюки, намагалися розплутатися у приймальні, викликаючи стриманий сміх у підлеглих, які, зробивши серйозні обличчя, швидко вибігали на вулицю, щоб там досхочу повеселитися.
Одного дня почалася сильна злива, і в бухгалтерів з’явився новий план. Іринка з диспетчерської зателефонувала Антонові, повідомивши, що Краснопільське ПТУ терміново запрошує його на бухгалтерську звірку. З’ясувавши у колег, де знаходиться училище, хлопець, не підозрюючи нічого, взяв свою червону теку з документами і під дощем попрямував за вказаною адресою. За годину він повернувся злий та мокрий до нитки. З порога кабінету червона папка полетіла на стіл. Розлючений Антон, готовий до розбірок, майже стрибком сів у крісло, але раптом завмер. Оленка, скориставшись його відсутністю, зібрала по всьому кабінету велику жменю канцелярських кнопок. Разом з Люсею вони старанно виклали квіточку прямо на сидінні крісла Антона, гостренькими догори.
А одного разу Антон Михайлович сам того не підозрюючи потрапив у кумедну ситуацію. Відповідаючи по телефону на запитання про розмір риби, яку продає господарство, хлопець, тримаючи слухавку плечем, почав активно показувати руками, який саме розмір має на увазі. Саме в цей момент до бухгалтерії зайшов голова колгоспу. Антон встиг “відміряти” розмір риби аж до ліктя і так і завмер з піднятою рукою. Керівник, м’яко кажучи, не оцінив таке “привітання”.
Звичайно, це далеко не всі історії з життя тієї незвичайної бухгалтерії. Було ще багато різних пригод, але всі вони відбувалися по-доброму, без образ та злості. Антон Михайлович згодом одружився з онучкою тієї самої Олександрівни, у якої винаймав кімнату. Зараз він має щасливу родину та улюблену роботу в Мінську. На фото в соціальних мережах він завжди в оточенні колег – жінок бальзаківського віку. На запитання колишніх колег з колгоспної бухгалтерії про роботу Антон неоднозначно відповідає: “Доля в мене така, у жіночих колективах працювати. Все добре, тільки нуднувато…”. Мабуть, він просто сумує за тими часами, коли його оточувала весела та непередбачувана “зміїна” бухгалтерія.
До Дня Бухгалтера
Інна Загорулько газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
