Російська агресія залишила болючий економічний та емоційний слід на життях мешканців Грабовського. Протягом останніх тижнівнапруженість лише зросла через оголошену Сумською ОВА евакуацію з 5-кілометрової зони. Людям, які протягом десятиліть будували свої домівки і розвивали село, пропонують покинути їх у пошуках безпечного притулку.
Але чи є такий і де він? Тому ще до запланованої поїздки до прикордонного Грабовського було не важко передбачити, що приємною вона точно не буде. Забігаючи наперед зазначу, що розмова справді вийшла емоційною, діставалось усім – росіянам за розпочату війну і обстріли, обласній і місцевій владі, старості – за те, що, на їхню думку, недостатньо опікуються проблемами села. З одного боку можна зрозуміти селян, які на момент нашого візиту третю добу залишалися без світла і води, стресу додають постійні обстріли. А з іншого – як би ми не звинувачували місцеву владу у наших бідах, треба дати собі чітку відповідь, що не завжди місцева влада, екстренні служби, як то енергетики, газовики чи медики можуть оперативно впливати на ситуацію у селах в 5-кілометровій зоні. Ми вислухали усі сторони, а висновки кожен хай зробить сам.
«МИ ЗНАЄМО, ДЕ ЖИВЕМО, А ТОМУ НЕ ПРОСИМО НЕЙМОВІРНОГО, ХОЧЕМО ЕЛЕМЕНТАРНОГО»
Знаючи небезпечну обстановку в селі, організовувати якісь стихійні мітинги чи збори не планували. Хотіли роздати людям примірники «Перемоги», віддруковані завдяки небайдужим людям в рамках ініціативи «Перемогу» для жителів прикордоння», пройтися вулицями села, поспілкуватися, зібрати матеріал про життя в прикордонні,.
Але не так сталося, як гадалося. Люди зібралися швидко. Повідали нашій газеті те, про що вони говорять між собою щодня – емоційно, іноді з міцним слівцем.
«Немає третю добу світла, а значить немає води!», «Немає фельдшера, ніде придбати ліки!», «У селі залишилось два магазини, якщо й далі електроенергії не буде – генератори не врятують ситуацію, продукти зіпсуються, підприємець не буде більше їх возити, а постачальники до нас вже давно бояться їздити», «У кого є готівка – добре, а якщо немає, доводиться в Краснопілля до банкомату їздити, слава Богу, двічі на тиждень маршрутка ходить!» – це основні питання, які піднімали люди під час зустрічі.

-Ми знаємо, де ми живемо, тому й не вимагаємо, щоб у нас ППО ставили. Хочемо елементарного, щоб було світло, а значить і вода в оселях, щоб був зв’язок, аби в разі чого додзвонитись до рідних чи до екстрених служб, – говорить жінка. – А ще подякуйте підприємцю Леоніду Васильовичу Школі, який завдяки власному генератору качає воду на дві вулиці.І телефони ми в нього заряджаємо.
– Нас в селі проживає двісті чоловік різного віку, є пенсіонери, працюючі, діти, інваліди і навіть лежачі. Хто міг, той виїхав, а нам куди діватись? Куди евакуюватись? Бачили сюжет, як журналіст біля Рясного кивнув у наш бік і сказав, що позаду вже «ворожа територія». То які ж ми вороги, ми українці, які всім серцем ненавидять «сусідів», які прийшли війною і зараз гатять по нам, – долучається до розмови інша жінка. – Так, у багатьох по той бік є родичі, з якими ми сперечаємось, розповідаємо, як ще недавно вони стояли в чергах біля нашого магазину по ковбасу, як передавали гроші, щоб щось їм смачного в Грабовському купили. А тепер ми й для них «фашисти», і для своїх «колаборанти». Особисто я нікуди не поїду із свого будинку, хай буде, що буде.
Ми знайшли те відео, яке так обурило жителів Грабовського. Як виявилось, журналіст каналу ICTV під час зйомок сюжету на в’їзді в село Рясне вказав рукою в бік Грабовського, зазначивши, що позаду нього «ворожа територія». Швидше за все він це зробив несвідомо, погано орієнтуючись на місцевості – але місцевих, які щодня змушені жити з величезною кількістю проблем, така «обмовка» зачепила за живе.
Прикордонне село Грабовське до війни трималося в основному завдяки власному присадибному господарству та сільськогосподарським підприємствам, – вони служили основним джерелом заробітку для мешканців, а нині через обстріли зазнали значних збитків. Велика частина оброблюваної землі залишилася покинутою, що призводить до економічного занепаду села.
– Городи, домашнє господарство нам допомагають вижити. Садили, пололи, а тепер і копаємо у постійному страху за своє життя, – розповідає жінка. – Працюєш на городі, а тебе не полишає відчуття, ніби за тобою хтось стежить. Дослухаєшся до кожного звуку, де бахнуло і куди полетіло. Ну присядеш, в кукурудзу сховаєшся і смієшся сама собі, ніби це порятунок. Раз як вибухнуло в яру неподалік, покинула все, і бігом в погріб. Затихло, виходжу – ще бахкає, знову тікаю. Так пів відра картоплі за день накопала.
Корів у селі залишилось небагато, але вони є. Люди розповідають, що закупівельники в село вже давно не приїздять, тож власники корів молоко реалізують серед місцевих селян, передають рідним у Краснопілля і Суми. Тут в нагоді стає поштова машина. Зазвичай населення критикує пересувні відділення, але не в Грабовському – а все тому, що тут працює їх землячка, колишня листоноша, яка людей і їх проблеми знає. Тож не лише посилки привозить і приймає, а й передачі бере, не відмовляє.
Почувши розмову про обстріли, хлопчик приніс нам металеві предмети-флешетти, якими росіяни наповнюють снаряди і обстрілюють село. Каже, таких знахідок у центрі багато. Інший чоловік подарував «запчастину» від вибухівки, яку скинули росіяни з квадрокоптера біля його будинку. На щастя, не всі гранати вибухають, одну таку днями знайшов чоловік біля будинку, коли косив траву. В день нашого візиту її забрали і ліквідували сапери.
Так вже у нас повелось з давніх-давен, що раз є проблеми, значить не допрацьовує влада, особливо місцева, бо вона найближча. Росіяни погані, бо стріляють, влада погана, бо вчасно не ліквідовує наслідки обстрілів – і це можна почути не лише в Грабовському. А що вже пишуть про неї в соціальних мережах, то ви краще за мене знаєте. Дісталось «на горіхи» й місцевій старості Ларисі Олексіївні Кремезній, Краснопільській селищній раді.
– Все, що ви тут сьогодні чули про Ларису Олексіївну, треба, як кажуть, ділити на двоє. Зрозуміло, емоції, нерви, а ще є у когось і особиста неприязнь. Назвете мені хоч одного старосту, який усім у своєму селі подобається? Отож. На жаль, швидко забули, що саме староста забезпечувала життєдіяльність села з першого і до останнього дня окупації, і робила це під дулами автоматів, коли майже всі й носа не показували на вулицю. Коли не було води і світла хіба не вона організовувала людей, щоб якомога швидше ліквідувати наслідки обстрілів? Гуманітарну допомогу з Краснопілля після звільнення в село возила. А чи все в сьогоднішніх умовах може вирішити староста? Як на мене, перед оголошенням евакуації з 5-кілометрової зони потрібно було ретельніше вивчати наслідки, – говорить чоловік, з яким поспілкувались вже перед від’їздом.
ДВІ СТОРОНИ МЕДАЛІ
На жаль, Ларису Олексіївну того дня в Грабовському не застав, вона була в Краснопіллі на виконкомі, а про свій візит не повідомив і свою помилку визнаю. Про зустріч домовились наступного дня і так вже співпало, що застав її в кабінеті секретаря Краснопільської селищної ради Ірини Василівни Юхти. Відео про візит до Грабовського вони вже бачили, але й без нього всі проблеми села знають краще за нас.
– Ми знаємо, чуємо, читаємо ледь не щодня, що влада нічого не робить. Для нас це не новина, – з сумною іронією говорить Ірина Василівна. – До озвучених вчора проблем сьогодні додалася нова – в Грабовському пошкоджено водопровід. Для усунення пориву потрібна спеціальна техніка, яку посилати туди заборонено. Минулого разу місцеві жителі самі копали яму, а необхідні для ремонту матеріали надавали краснопільські комунальники. Тоді працювали місцеві люди, які ніде про проблеми не кричать, а беруть і допомагають. Схоже, й цього разу доведеться звертатись до них по допомогу. Влада винна у всьому, але повірте, робимо все, що в наших силах. Критики багато, а ось конструктивних пропозицій від населення, як і що треба робити в цей час – практично нуль. Говорити, обіцяти, що завтра буде все зроблено, не буду. Так, немає у багатьох селах мобільного зв’язку через пошкоджені вежі і відновлювати їх оператори мобільного зв’язку не будуть. По області за минулий місяць відновлено шість веж, а пошкоджено вісім, з них шість, які були відновлені. Скажу більше, ми не знаємо, якою буде зима, вже зараз отримуємо листи від підрядних організацій, що чистити від снігу дороги у 5-кілометрових прикордонних зонах вони не будуть. Держава не знає, що робити з цими територіями, а що вже говорити за нас, представників місцевої влади.
Староста Лариса Олексіївна Кремезна засмучена і небагатослівна. Почуте і побачене на відео її не шокувало – каже, знає в селі всіх і хто якої про неї думки.
– Я розумію, що важко, що обстріли, що є проблеми із світлом, але це не лише у Грабовському. Немає його і в деяких інших населених пунктах громади, але на те є причини. Хіба кожному розповіси, що і як доводиться вирішувати? Хай та критика, ті крики і осуди залишаться на їх совісті. Комусь критикувати, а комусь працювати, – говорить староста, якій закидають, що вона виїхала з села. – Так, ночую у Краснопіллі. Але щодня у Грабовському і всі проблеми намагаюсь вирішувати спільно з селищною радою.
З кабінету секретаря селищної ради вирушили до старшого майстра першої групи Краснопільської дільниці філії «Сумський РЕМ» Миколи Івановича Лебеденка та до головного лікаря КНП «Краснопільський ЦПМСД» Валентини Масалітіної, аби вони пояснили, чого в Грабовському (та і в інших селах) такі проблеми з електропостачанням та чому в селі немає фельдшера.
– Розуміємо, що людям важко прожити без електроенергії навіть годину-дві, а тут декілька днів без світла. Але й люди мають розуміти, яка у нас довжина кордону, скільки щодня обстрілів, скільки пошкоджень і на кожен такий випадок треба виїздити, – говорить Микола Іванович Лебеденко. – На пошкодження їдемо лише з дозволу військових, інколи пошкодження ліній такі, що без спеціальної техніки не обійтись, а її рух у прикордонні на відкритій місцевості неможливий. Тоді хлопці їдуть легковиком, але все обладнання не поміщається. А тут до обстрілів ще й негода додалась, у Миропільській зоні, Осоївці вітер опори поламав. Плюс високовольтні лінії розбиті, якось викручуємось, знаходимо резерви, але ж це не однієї хвилини справа. Буває, виїздить бригада на місце аварії, а тут обстріл, змушені тікати. Через певний час знову повертаються і працюють далі. У Рясному на минулому тижні потрапили під обстріл, росіяни гатили по селу, а там неподалік бригада працювала. Хлопці працюють у вкрай небезпечних умовах, це на землі можна впасти, сховатись, як чуєш вихід, а коли хлопці працюють на висоті сім метрів, у них другого шансу врятуватись може й не бути. Щодо Грабовського, то світло ми таки дали, щоправда, причину аварії не знайшли, з землі її не видно. Потрібно підніматись на кожну опору, послали спеціальну техніку, хлопці працюють.
– Валентино Михайлівно, яка перспектива відновлення надання медичних послуг за місцем проживання жителям села Грабовське? – звертаємось до головного лікаря КНП «Краснопільський ЦПМСД» Валентини Масалітіної.
– На сьогоднішній день село Грабовське, як і більшість прикордонних сіл Краснопільської громади, підлягає евакуації. За цієї умови його жителі не можуть вимагати надання їм медичних послуг за місцем проживання. Я, як головний лікар КНП «Краснопільський ЦПМСД», не маю права примусити підлеглих виконувати свої посадові обов’язки у зоні, визнаній небезпечною. Фельдшерка АЗПСМ евакуювалась до Сум. Найближчий до села Грабовське медичний заклад – це АЗПСМ села Рясне, яке теж підлягає евакуації. Але на сьогодні там свої посадові обов’язки виконують фельдшер, сімейна сестра медична, лаборант, водій. У розпорядженні закладу є авто.
Насамкінець Валентина Михайлівна звернулась звернулась до наших читачів:
– Шановні жителі сіл, що підлягають евакуації. Наші спеціалісти, які працюють у небезпечній зоні, нададуть вам кваліфіковану допомогу, незалежно місця реєстрації та укладеної декларації. Бережіть своє життя і не наражайте на небезпеку інших.
О. МОЦНИЙ, Газета “Перемога”
😢
Тільки так! Дякуємо за статтю
❤❤
Тримайтесь, людоньки🙏
💓💓💓💓
Ви молодець.Дякуємо за статтю!
👍❤