Новини Краснопільщини

23.02.2025

1127

Історія

ГАЗЕТА «ПЕРЕМОГА» -ВІД СТВОРЕННЯ ДО СЬОГОДЕННЯ

Перший номер краснопільської районної газети побачив світ 23 лютого 1932 року. Мала
вона тоді назву «Колгоспник Краснопільщини» і з тиражем у 3000 примірників була чи не єдиним друкованим виданням, на сторінках якого здійснювалася пропаганда соціалістичних перетворень району.

В 1933-1934 рр. виходила також газета «За більшовицькі колгоспи» – орган політвідділу Краснопільської машино-тракторної станції. Їх поява припадає на неспокійні
30 роки, коли в селах і хуторах триває колективізація. Складні і неоднозначні відбувалися
на той час події, тож обидві газети мали на меті одне – висвітлити передові досягнення
комуністичного будівництва, донести до читача, як радо на благо радянської держави самовіддано працюють колгоспники району. Тому партійним керівництвом було вирішено зосередити фінансування і всі сили лише на випуску однієї газети.

Першим редактором «Колгоспника Краснопільщини» став Тимофій Іванович Кравченко, який
до того працював заступником голови райспоживспілки. Саме на його плечі випало завдання
організувати не лише випуск газети, а й згуртувати ж у р н а л і с т с ь к и й колектив та налагодити роботу друкарні.

У 1934 році на посаді його змінив Захар Петрович Мороз. Молодий та енергійний, він з головою поринав у доручену справу, часто виїздив у села, виступав з доповідями та лекціями перед трудящими. До слова сказати у довоєнні часи – такі зустрічі були обов’язком чи не кожного, хто
обіймав керівні посади. Тираж у 1934 році становив 2350 примірників, а вже у 1935 зріс до 3500, газета виходила із періодичністю 15 разів на місяць.

Дуже гостро в 30-40 роках існування газети стояло питання кадрів та технічного забезпеченyя .
Вряди-годи молодих журналістів доводилося вчити вже на місці.
А редактору, чи комусь з досвідчених працівників, поєднувати роботу секретаря, літературного
працівника, а при необхідності – і коректора.

До речі, за схожим сценарієм працює і сьогоднішній колектив газети.

З початком окупації району, коли 10 жовтня 1941 року до Краснопілля увірвалися німецькі війська та запровадили власну адміністрацію, що встановила режим кривавого терору, історія нашого періодичного видання обривається. І тільки 27 листопада 1943 року, вже після звільнення, газета виходить в оновленому форматі. На її першій сторінці великими літерами виділяється нова назва – «Перемога». Власне буремні події Другої світової війни визначили тематичне військово-патріотичне спрямування районної газети більше ніж на ціле десятиліття. Та й символічно, що її очолив орденоносець, учасник війни Григорій Тихонович Чорноусько, який згодом очолював республіканські журнали.

У 1963-1964 роках наш район було розформовано, не виходила і газета, як головний інформаційний
вісник Краснопільщини. Лише у 1965 з відновленням району нове життя отримало й видання на чолі з редактором Миколою Андрійовичем Дегтяренком, який обіймав цю посаду протягом 17 років. У тому ж таки 1965 р. при редакції створено літературне об’єднання.

Слід відмітити, що було розширено видання. Замість двох сторінок газету почали друкувати на чотирьох три рази на тиждень. У тому ж, 1965 році відлік часу вкраснопільській газеті почався і для ветерана війни і праці Ганни Жогло, яка віддала журналістиці не один десяток років.

На той час умови праці газетярів були надзвичайно складними. Жодних транспортних засобів, відсутня довідкова література, на всю редакцію лише кілька словників – російсько-український та орфографічний української мови. Про словник В. Даля журналісти хіба що мріяли. Була
досить зношена друкарська машинка, до якої мала доступ одна особа – друкарка. Завдання ж
ставилися складні і конкретні. Цінувався той газетний матеріал, котрий написаний з місця подій

От і йшли працівники в села – в колгоспи, на підприємства, у бригади і на ферми. Напевне не було в районі такої стежини, де не ступала б нога кореспондента.

-Прибувши, в село прагнули побувати не лише у виробничих підрозділах господарства, а й в школі,
сільській раді, бібліотеці, будинку культури, адже читачам цікаво знати новини в усіх сферах життя і діяльності селян, – згадувала Г. Жогло. Нові технології виробництва, передовий досвід – ці
теми займали провідне місце на сторінках газети. Не сходила із сторінок рубрика «Про людей хороших». Та й писати було про кого. Завдяки «Перемозі» читачі дізнавалися, які чудові люди живуть і працюють на Краснопільщині. Здебільшого передовики виробництва – то і добрі господарі вдома, турботливі батьки, а жінки – ще й відмінні рукодільниці.

Кожен номер газети планувався заздалегідь. Передбачалася різноманітна тематика
газетних матеріалів. Виконувати плани в таких складних умовах газетярському колективу допомагали взаємовиручка та згуртованість. Ось як про ті часи згадувала ветеран праці, член спілки журналістів України Т.Зеленська:

«Нас об’єднували однакове покликання, спільна мета – робити районну газету такою, яка б відповідала своєму призначенню на той час. Я завжди дякувала долі, що звела мене з такими чудовими людьми, з котрими довелося працювати разом десятки років. Редакція – то був наш другий дім. Сюди ми йшли зі своїми радощами і бідами, бо знали – тут їх щиро розділять і, якщо потрібно, допоможуть.

Заступник редактора Марія Василівна Лобанова при будь-яких складних обставинах уміла випустити газету за графіком, а потім в нагороду за це організовувала колективний похід в кіно. Відповідальний секретар Анатолій Васильович Загорулько сам умів добре писати і нас вчив коротко і чітко висловлювати думку, вкладатися у кількість рядків, передбачених макетом
газети. Щоразу з нетерпінням чекали його передноворічних стіннівок, в яких діставалось всім.

Олександр Маркович Шкиря – то був наш ходячий довідник з української мови. Ми більше зверталися до нього, аніж до словників. Олександру Юхимовичу Шевченку була під силу будь-яка газетна тема, та найбільше творчих сил ветеран віддав боротьбі за збереження природи. Ще був у редакції природолюб

Віктор Ілліч Корощенко, у якого під рукою завжди лежала захоплююча розповідь про про життя тварин і комах. Не можна не сказати добрих слів про коректорів Марину Іванівну Мироненко, Людмилу Михайлівну Бойченко, друкарку Валентину Іванівну Місюру, без копіткої праці яких випуск газети був би неможливий».

То був час народження прогресивних технологій вирощування зернових і технічних культур, а відтак газета на своїх сторінках відкрила своєрідний університет для вивчення цих нововведень. Вона широко і всебічно висвітлювала хід впровадження у життя набутих людьми знань.
Газета не стояла і осторонь розвитку тваринницької галузі, допоміжних підрозділів господарств,
розповідала про діяльність громадських формувань тощо. Багато років розповідав про ці теми на сторінках газети завідуючий відділом агропромислового комплексу Віктор Іванович Гузенко.

Праця газетярів не залишилась не поміченою, «Перемога» стала призером конкурсу міжнародного фонду – «Відродження”, вона була відзначена багатьма грамотами і дипломами обласних, республіканських структур.

У 1982 році нове життя в газету вдихнув молодий редактор Юрій Вікторович Фадєєв. «Озираючись тепер на ті три з половиною роки, що я редагував «Перемогу», добре усвідомлюю, яка то була значима для всього мого подальшого життя школа. Причому, школа не тільки редакторська, не тільки професійна, а й менеджерська, господарська та й життєва також. Уроки тієї школи не раз ставали мені в нагоді потім…», -згадує він.

Злагоджено, практично без вихідних, працював колектив кожної літньої пори, коли під час жнив газета виходила шість разів на тиждень (тоді це був верх оперативності і «Перемога» мала за нього найвищий бал).

У 1985 р. газету очолив Василь Васильович Вовчанецький. Йому довелося організовувати роботу видання під наглядом та допомогою вищого районного керівництва. Тоді й справді „допомагали”. І в прямому, і в переносному значенні слова. За якусь одну недолугу помилку в газеті могли години дві відчитувати редактора у кабінеті першого секретаря в присутності всього колективу редакції, включаючи друкарку й прибиральницю. Називалось це дійство в ті роки партійним керівництвом пресою,- згадував Василь Васильович.

Оголошена перебудова, докорінно змінювались суспільство, звичні стереотипи життя. В цих умовах
треба було мати велику мудрість і силу, щоб не зачерствіти душею, не знецінити такі вічні поняття, як порядність, доброта, людяність, дбати про авторитет видання. Кожен наступний номер колектив старався обговорити на „летучках”, щоб виходити до людей із найкращим доробком, не забути про
жодне звертання читачів до газети, дати на кожному вичерпну відповідь.

На шляху до творчого становлення газетярі не боялись так званої „чорнової” роботи. Надійшов тривожний лист від читача – завтра вже кореспондент у нього, виникали проблеми у будь-якому
колективі – разом із представниками вищестоящого керівного органу журналісти вже там. Двічі на тиждень організовували виїзди в колективні господарства, в установи і організації, щоби, як кажуть, бути на вістрі часу, проводили рейди, перевіряли листи і скарги.

Подальша доля видання пов’язана з іменем Олександра Васильовича Козиря, який ще в шкільні роки почав дописувати до газети. Природно, що по закінченні середньої школи був зарахований
у штат редакції. Відслужив в армії, здобув вищу освіту і знову – в редакцію.

«Він полонив наші серця своєю вихованістю, високою дисциплінованістю , залізною витримкою», згадує Т.Зеленська. Перебував він на редакторській посаді з 1989 по 2005 роки.

Ось як говорить про ті часи Олександр Васильович: «Більш як 15-літній проміжок часу за редакторським столом був не завжди успішним: випускалися з поля зору істотні теми, слід було
більше друкувати матеріалів про життя людей села, віддалені населені пункти тощо. Праця в газеті прилучала до відповідальності, вірності обраному життєвому шляху».

У газетярському колективі завжди росли та гартувалися власні кадри. Це була вимога часу. Спілкування зі справжніми ентузіастами журналістської справи Анатолієм Загорульком, Ганною Жогло, Олександром Шкирею, Олександром Шевченком, Віктором Корощенком, Дмитром Даньком сприяло утвердженню молодих журналістів, зростанню їх професійної майстерності.

У 90-ті роки до редакції прийшли працювати Зінаїда Козир та Анна Поповська, матеріалами яких
захоплювалися читачі. А наявність досвідчених, зрілих працівників дозволила у ті непрості часи знайти вихід зі складних обставин, коли не вистачало коштів на придбання паперу, розрахунок за друк газети, оплату за енергоносії. Серед перших в області розпочали випуск друкованої продукції – для реалізації населенню, побачив світ «Телефонний довідник району”, значний інтерес у читачів викликало проведення журналістських речових лотерей, а тому видання не зазнало значного
зниження тиражу.

Започаткована тоді лотерея проводиться щороку й до цього часу.

З 2005 по 2014 редакторську посаду обіймав Іван Григорович Чичикало, якого змінив колоритний і веселий Олександр Іванович Цилюрик. Далі естафету перейняв Олександр Моцний і поки нікому її передавати не збирається.

Багато чого довелося пережити «Перемозі» за ці роки, і всі роки головною особою в газеті завжди була людина праці, її неповторний духовний світ і незгасимий оптимізм. І в так звані застійні часи, і в пору галасливої перебудови, і сьогодні гаслом газети залишається: «Не даємо зникнути маленькій людині зі сторінок великої історії». І в цьому заслуга журналістів, редакторів, які в різні часи очолювали колективи.
Власна інформація

ЩЕ ПО ТЕМІ: