Чимало років краснопільчанка Наталія Куренінова присвятила обраній у юності професії – діловодству. Друкарська машинка, теки з документами, за вимогами прогресу успішно оволоділа сучасною електронною технікою, що змушувало ще більше закохуватись у свою роботу. Це було помітно при зверненні до секретаря-друкарки Краснопільської гімназії Наталії Іванівни Куренінової. Тому трішки здивувало професійне перевтілення жінки. Сьогодні вона – кондитерка одного з найпрестижніших ресторанів міста Суми.
Пані Наталіє, коли саме зрозуміли, що хочете змінити канцелярію на кухню?
Я цього не зрозуміла, – посміхається жінка, – Адже справді любила свою професію і не думала її
змінювати. Але так склались обставини, що я залишилась без роботи. Поїхала погостювати до рідні. І саме там, гуляючи містом, зайшла до одного кафе. Випивши кави, подякувала і запитала, чи не потрібен їм кондитер. «Ви професіонал?» – поцікавилась адміністраторка. «Ні» – відповіла я – «Але це моє хобі з дитинства». «А давайте спробуємо», – відповіла працівниця закладу – «Знаєте, іноді талановитий любитель виконує роботу краще, ніж професіонал. У цьому, навіть є якийсь колорит. Візьмемо Вас на випробувальний термін».
З того моменту і змінилась моя професійна діяльність. Любов до випічки прищепила з дитинства мені мама Євдокія Петрівна. Дозволяла експериментувати на кухні, милувалась моїми першими спробами прикрашати торти. То ж на свята рідним та друзям завжди готувала солодкі сюрпризи. До речі, в училищі, де я здобувала освіту, був і кондитерський факультет. Я не відвідувала їх заняття, але для чогось саме там придбала дуже якісні насадки для кондитерського мішечка,
наче пророцтво якесь, – задумалась Наталія, –Зараз вони мої вірні помічники, адже таких вже в продажу немає. Діждали свого часу…
Наталіє, то як пройшов іспит на професіоналізм у кафе?
Відмінно. У кафе зовсім не було кондитера. Я випікала за рецептами зі свого блокнотика всіма улюблені традиційні «Наполеони», «Медовики», «Черепахи». Відвідувачам прийшлась до смаку моя
випічка. Збільшилась кількість покупців. Кілька місяців там працювала. Повертаючись додому, вже точно знала, у якій сфері хочу працювати. Розпочались пошуки роботи у місті Суми. Декілька кафе, кав’ярні, тістечка, кексики, експерименти, удосконалення… І я зрозуміла, що маю потенціал у цьому напрямку, можу і мушу розвиватись. Хочу працювати у великому ресторані. Так життєва стежка чи доля привела мене до популярного у Сумах ресторану «Дубаї».
Не зважаючи на мовний бар’єр, там всі працівники араби, я відчула себе на своєму місці. Чудовий, щирий, колектив. Мені було цікаво пізнавати специфіку їхньої кухні, спеції, рецепти.
Зона моєї діяльності – кондитерський цех. Я випікала за своїми рецептами, погодженими технологом. Випічка користувалась попитом, але мені хотілось, щоб і кондитерські вироби відповідали назві закладу. І знову експерименти зі спеціями, дегустація колективом. Народжувались нові рецепти. А я все більше закохувалась у свою нову професію. Полюбила і основні арабські
страви. Мені хотілось їх готувати не за ресторанним рецептом, а за домашніми, традиційними. Просила своїх колег, щоб записували, як готують їх мами чи дружини.
Саме за цими нотатками готувала, аби потішити друзів по цеху. Найвищою нагородою були слова: “Так, це той смак, як вдома». Була невелика перерва в роботі, але коли відчула, як радо зустрічає мене колектив, зрозуміла, що це майже моя родина і це надихає робити ще більше, ще цікавіше, ще смачніше, ще красивіше.
Маєте якісь принципи в роботі? Чи ділитесь своїми рецептами? Сучасна кондитерка і
випічка з дитинства мають багато спільного?
Я б сказала про це принципи, а якесь трепетне ставлення до тих класичних тортів. Як на мене,
то «Вєтка», «Київський», «Казка» інші ретро-торти, мають бути виготовлені не лише строго за тим
рецептом, але так само бути прикрашеним і мати такі самі розміри. Перед приготуванням чогось
нового для себе, починаю з пошуку історії винаходу рецепта.
Це дуже цікаво. Залюбки ділюсь рецептами традиційних тортів з дитинства, але ті, що винайшла сама, ретельно за грамами, досягаючи бажаного результату, вважаю авторськими.
Щодо порівняння кондитерки часів мого дитинства та сучасної, то звісно, час диктує свої
умови. З’являються нові інгредієнти, зараз більше можливостей для втілення кулінарних
задумів. На торти теж існує мода. Особливо на оздоблення. Наприклад, якщо у твоєму портфоліо з виробами є тортик, прикрашений трояндами з крему, то тебе просто не зрозуміють.
На часі популярне більш креативне, абстрактне оздоблення.
Пані Наталіє, повномасштабне вторгнення росії у нашу країну, на жаль, повністю змінило наше життя. Ви залишились без улюбленої справи?
Так, ресторан «Дубаї» не працює. Всі співробітники повернулись на батьківщину. Залюбки випікаю вдома торти для родинних свят знайомих. Але дуже сумую за тим темпом та
масштабами роботи у «Дубаї». Вірю в нашу Перемогу та процвітання України, як суверенної держави.
То фантазія вже вимальовує, яким саме буде торт Перемоги?
Доживемо до перемоги, то вона і надихне на ідею торту. Плани на майбутнє? Ну плани
це, чи мрії. Але хотілось би, щоб краснопільчани були задоволені життям у рідному містечку,
щоб мали змогу працевлаштування за покликанням, гідні умови життя, достаток і щоб люди забули шукати кращої долі де інде. Тоді будуть і плани, і здійснення мрій.
Спілкувалась І. ЗАГОРУЛЬКО
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
