Ми бачили Олексія і його колег, коли він разом з іншими бійцями-рятувальниками розбирав завали і приборкував пожежі у Краснопіллі, коли ворог кілька днів поспіль бив по будинках мирних людей. Тоді можна було почути його команду колегам дивитись вгору – треба уважно стежити, щоб над головою не було безпілотників, і слухати, чи немає вибухів та інших загроз.
Лише уважність інколи може врятувати працівників ДСНС, адже вони не мають зброї, не можуть «відповісти» ворогу, проте першими приїжджають на місця ударів. Прибирають уламки снарядів, гасять займання, розбирають завали, проводячи пошукові роботи, укріплюють конструкції, щоб запобігти подальшим руйнуванням, рятують майно, а інколи і життя селян.
Що говорити, коли й новини про роботу рятувальників – це теж ніби зведення з фронту.
«10 вересня 2022. Краснопільська громада: об 11 ранку ворог здійснив мінометний обстріл – 4 прильоти. Опівдні росіяни гатили з артилерії – 13 прильотів. А о 15 годині внаслідок обстрілу з мінометів (6 прильотів) зайнялася стерня на полі площею близько двох гектарів. Краснопільські рятувальники пожежу локалізували».
«22 вересня в одному з населених пунктів Краснопільської ОТГ внаслідок ворожих обстрілів було пошкоджено водонапірну башту. Рятувальники за допомогою висувної драбини піднялися на башту та відремонтували її пошкоджені ділянки. Жителі села були щиро вдячні за надану їм допомогу. Всього залучалося 6 чоловік особового складу та 1 одиниця техніки від ДСНС України».
Рятувальники Краснопільщини незламні та щирі у прагненні допомогти. Це фото з Краснопільської громади, де на прикордонні з ворогом працівники ДСНС допомогли евакуювати в безпечніше місце пацієнтів психоневрологічного інтернату.
на прикордонні з ворогом Краснопільські рятувальники допомагають евакуювати в більш безпечне місце пацієнтів психоневрологічного інтернату. Грудень 2022 року
Саме мрія приносити користь людям і привела Олексія Красюка до державної пожежно-рятувальної частини селища Краснопілля. Його троюрідний дядько працював у цій частині, розповідав іноді про свою роботу
-Я краснопільчанин, тут народився і виріс, закінчив місцеву школу, пішов у армію. Там служба теж була пов’язана з пожежною безпекою, служив на пожежному танку на складі боєприпасів. Потім, після армії, працював рік слюсарем на хлібоприймальному підприємстві. Після цього вже тринадцять років несу службу тут.
Добре пам’ятає Олексій 2010 рік, коли пройшов навчальні тримісячні курси у Сумах, потім стажувався. А ще назавжди закарбувався у пам’яті перший його виїзд у складі караулу на пожежу – тоді від сміттєзвалища загорівся ліс. Хлопці, жартуючи, казали: «Нічого, ми всі з сміттєзвалища починаєм працювати».
Однак війна несе зовсім інший досвід та випробування.
-В Угроїдах ніби пригасили пожежу після обстрілу, але росіяни знову почали гатити. Хлопці встигли зайти до погреба, перечекали, – розповідає Олексій.
Цей випадок добре пам’ятає староста Угроїдського старостинського округу Віталій Миколайович Кириченко, адже все відбувалось на його очах. Тоді ворожі снаряди влучили по складському приміщенню місцевого сільгоспвиробника, виникла пожежа. Також у приватному домоволодінні вогонь охопив стіну житлового будинку та припарковані поруч автомобілі. На допомогу місцевій
бригаді рятувальників прибула команда частини ДСНС з Краснопілля. Ліквідувавши загоряння, вогнеборці одразу ж приступили до гасіння будівлі, яка палала на іншій вулиці.
Невдовзі над ними з’явилися російські дрони і обстріл відновився, тепер били вже по техніці рятувальників.
-Бачив, куди летить і знав, що наші хлопці там, – не стримуючи емоцій, згадує староста. – Почав їх набирати, але в телефонах лунали гудки. Аж тут слухавку взяла дружина одного з рятувальників і замість «ало» в сльозах запитала: «Невже немає мого чоловіка в живих?». З дружиною іншого теж подібна розмова вийшла. На щастя, виявилось, що хлопці просто не взяли телефони на виклик, а від обстрілів встигли сховатись.
Після того, як загроза життю минула, вогнеборці ліквідували загоряння, відвернувши небезпеку від ще одного складського приміщення, вантажного автомобіля та сільськогосподарської техніки.
Таких викликів наразі чимало, адже й інтенсивність обстрілів зросла за останні місяці.
-Якось виїздили у Мезенівку, там ферма горіла. З останніх випадків – я саме пішов у відпустку, а моїм хлопцям довелося попрацювати – і в Новодмитрівку їздили, і в Краснопіллі, – каже Олексій. Додає, що хлопці з його частини не лише на Краснопільщині працюють, а мали відрядження і в Чорнобиль на гасіння пожежі.
с. Мезенівка, Сумська область. 23 травня 2022 року.
Тож не дивно, що чоловік вважає, що якщо ні в кого нічого не трапилося, пройшла тихенько зміна – це ідеальна робоча доба.
-Буває, що все відносно легко пройшло, а іноді доводиться на межі сил працювати, бо все доробити і загасити треба, – продовжує розповідь майстер-сержант.- Та й не лише гасити пожежі входить у наші обов’язки. Виїздили на дорожньо-транспортні пригоди. Найсерйозніша з них була у Рясному. Там на перехресті аварія сталася, у машині були діти. Дякувати Богу, всі пасажири живі. Із недавніх ДТП – у Краснопіллі люди отримали переломи, але ми забезпечили пожежну безпеку, виключили акумулятори, газ перекрили.
Олексій Красюк, майстер-сержант, він керує оперативною роботою на пожежі чи ліквідації наслідків. Каже, що команда працює злагоджено, кожен з членів відділення роботу свою знає. Психологічно важко, коли доводиться виїздити на ліквідації наслідків обстрілів, які відбуваються мало не щодня – бо може прилетіти повторно. Важче за таких обставин і йому як начальнику
караулу – це підвищена відповідальність на особовий склад.
Загалом, міркує Олексій, пожежним-рятувальником має бути людина мотивована, з доброю фізичною підготовкою. Іноді доводиться працювати, здається, за межами своїх можливостей. До того ж, з початку повномасштабної війни на пожежі рятувальники виїздять у касках та бронежилетах – а це додаткова вага до 20 кілограм професійного спорядження.
Крім пов’язаних із війною пожеж, рятувальники мають традиційний головний біль весною – підпали трави, сухостоїв, через це горять ліси.
-Поки війна, люди ніби почали трішки менше це робити. Але паління на городах – це постійно, тільки вечір і починають «господарювати». Штрафи є серйозні за підпалювання, але це треба доводити, надавати докази.
Наші громадяни поки не дійшли до розуміння того, що не можна цього робити, бо дим – це ще й забруднення навколишнього середовища, різні захворювання. Думаю, це можна «лікувати» тільки штрафами. Як тільки повномасштабна війна почалася, ми їздили в Тур’ю, гасили стерню, яка палала. Навіщо її палити? Це відбувалося буквально на кордоні з агресором, ми працювали майже на нулі, бачили їхні позиції і ракетниці, які росіяни запускали в небо, – каже чоловік.
Залишаються й поширені причини пожеж найчастіше це куріння у ліжку у стані алкогольного сп’яніння. Так у Краснопіллі був випадок, коли відразу дві людини задихнулися чадним газом.
Одна з найважчих, на якій був присутнім, пожежа на сміттєзвалищі у Бобрику, ми працювали цілу добу на ногах. Там перебували чотири-п’ять караулів – наш, дві машини з Сум, одна з Тростянця. Ту пожежу три дні приборкували, три наші зміни їздили, але справилися з нею.
Звичайно, після всього почутого виникає питання, як рятувальники психологічно відновлюються після роботи?
Коли починав служити у частині, приходиш додому спати хочеться. А зараз прийшов, передрімав трішки, можна сказати «втягнувся». В основному займаюся домашніми справами, дітьми. А зараз вже й навчання почалося, моя дружина Оксана в ліцеї викладає, син навчається. Можна сказати два школяра в домі, доньку доводиться біля них «ловити», – посміхаючись говорить Олексій. – Коли я після важкого чергування, пожежі, дружина розуміє, що мені треба відпочити, сама дітьми
займається.
Донька Валерія ще маленька, а старший син вже мріє бути пожежним-рятувальником.
Каже: «Буду, як тато». Приходжу зі служби, запитує: «Сьогодні нічого не горіло?» відповідаю:«Нічого». А він каже: «Так чого ви там сидите, можна ж дома бути?» Пояснюю: «Чергувати ми повинні цілодобово, бо пожежа, надзвичайна ситуація може трапитися у будь-який
момент, – розповідає Олексій. 17 вересня в Україні відзначатимуть День працівників цивільного захисту. Це свято і пожежних-рятувальників.
В цей день буду в резерві, можливо трішки посвяткуємо. Взагалі, кожен рік збиралися з колегами,
виходили на природу, відзначали, запрошували наших пенсіонерів, – розповідає Олексій. – Мої друзі – це переважно колеги, особливо з мого караулу. Буває, зустрічаємося сім’ями, а коли комусь потрібна допомога, в першу чергу телефонуємо один до одного.
І на крайнє питання, як проходить робоча доба, коли немає викликів, відповідає з усмішкою: – У нас, як і у навчальних закладах, з 1 вересня розпочався навчальний рік. Тому відпрацьовуємо нормативи, навчаємося.
Газета “ПЕРЕМОГА”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Вітаю зі святом, бережіть себе
👍
👍👍👍