Вкотре свою розповідь розпочинаємо з речення, яке стало мантрою: «Війна змінила все. Життя розділено на «До» та «Після»». Ми завжди повертаємось додому. Туди, де жили, працювали, мріяли, раділи і сумували. Лише після повномасштабного вторгнення та евакуації ми по-справжньому усвідомили, якими щасливими були у своєму рідному, квітучому селищі.
Редакція газети «Перемога» теж була змушена релокуватись до обласного центру. Під звуки вибухів редактор вмістив у багажник авто дев’яносторічну історію газети і поповнив ряди ЗСУ. Сумський прес-клуб надав нам тимчасовий прихисток для подальшого життя «Перемоги». Розуміємо: незважаючи на тяжку ситуацію, ми не маємо права припинити існування нашої «районки».
П’ять місяців наші передплатники не отримували друковану версію «Перемоги». Дехто вже й не сподівався знайти її у своїй поштовій скриньці. Але з початку вересня «Перемога» щотижня поспішає до своїх читачів.
Попри всі виклики, вже сьомий примірник «районки» доставлено за знайомими адресами. Щотижня працівники редакції прямують до рідного Краснопілля. Цей такий знайомий маршрут – суміш тривоги, радості та надії. Ти вже напам’ять знаєш ті скриньки, куди має потрапити газета. І розумієш: коли ти доставляєш видання, передплатниця неодмінно вже за традицією, тебе зустрічає, як пані Віра. Радощам зустрічі не було меж.
«Ми не витримали розлуки з домом»
Пані Віра ділиться своєю історією: «Ми з чоловіком евакуювались до Сум. За місяць повернулись. Не витримали розлуки з домом. Тут все рідне, кожна стежинка, кожне деревце». Вони встигли обсадити свою ділянку, хоча впевненості у завтрашньому дні немає. «Маємо радіти кожному дню. Але вже і картопелька у погребі, і заготівлі на зиму. Віримо у Перемогу, а так затишно, як у своєму домі нам вже ніде не буде». Її слова – відображення долі багатьох: хтось повернувся, хтось часто відвідує домівку, а хтось придбав нове житло у більш спокійному регіоні.
«Мені її переадресувала подруга»
Пан Юрій, якого зустрічаю зазвичай у гаражі, став нашим читачем завдяки подрузі: «Вона проживала на Успенці, виїхала до міста, а газету мені адресувала. Я теж залюбки читаю. Вдома вже з травня. Занудьгував за своїм будинком». Життя потроху повертається: поруч відкрилась крамниця, повертаються земляки.
Справа життя, що кличе назад
Оптимістичний Віктор Іванович повернувся додому наприкінці квітня. На той час у селищі ще було відсутнє електропостачання. «Мав початися медозбір. Пасіка, то справа цілорічна. Надовго я не можу залишати своїх трудівниць. Це справа мого життя». Чоловік мав запас продуктів, готував на грубці. Наступний номер газети він вже отримував разом із дружиною.
Нестерпно сумно, коли вкладаєш свіжу газету і розумієш, що попередні номери не дістав передплатник… Тут мешкала Галина Степанівна, вірна читачка «Перемоги» з Малої Рибиці. Війна змусила її залишити дім і виїхати до доньки, де, на жаль, скінчився її життєвий шлях. Вже ніколи вона не зустрічатиме нашу газету.
З іншого боку, є турботи про майбутнє. Пані Марія з чоловіком стурбовані наближенням зими. Вони повернулись із Західної України, коли дізнались про пошкодження будинку: «Дім, наче і є, але пошкоджено опалювальну систему і в зиму без вікон не можна. За свої пенсії ми їх не придбаємо». На дивані залишені святкові сукенки та іграшки онучки, яка перестала розмовляти від вибухів. Це страшна ціна, яку платять люди.
І ось вже осінь. «Перемога» традиційно поспішає за вже рідним маршрутом. Душа радіє: з кожним разом все більше наших передплатників зустрічають газету вдома.
На спустошеній вулиці тато і син радіють зустрічі. «А у мене батько запитує: «Коли «Перемогу» принесуть?», я відповів: «Як закінчиться війна, тату».
нша вулиця оживає, де сестри Валентина та Тетяна – наші вірні передплатниці – зустрічають нас веселою розповіддю про тимчасове перебування на Західній Україні у свата пані Валентини.Продовжую свою подорож у роздумах: «Напевне той сват бажав повернення родички додому не менше, ніж вона сама». Веселі ці наші пані передплатниці…А ось скринька пані Валентини з Грабовського. На цю вулицю вона з чоловіком евакуювалися з рідного села на самому кордоні. Сюди передплатило подружжя і газету. Іноді жінка залюбки допомагала доставляти газету своїм сусідам, адже проходила додому вздовж всієї вулиці. Де зараз подружжя? У скриньці чекають вже пожовклі примірники газети.
На рідній вулиці, де є традиція передплачувати «районку»
Розпочинаю з будинку за номером 2. Затишний куточок у березі. Дві спустошені садиби. А наші передплатники вдома…Господиня радо приймає газету: «Ми вдома. Чоловік працює у Краснопіллі. Я змушена була піти у відпустку за власний рахунок. Господарюємо як і раніше. Гучно, але, де зараз краще? Всі номери знаходила у скриньці. Традицію передплачувати «Перемогу» перейняли від батьків. Завжди газета була в домі. А на сьогодні це, наче якась добра звістка».
Ось особлива скринька з дерева. Її власноруч змайстрував пан В’ячеслав. Так зручно туди опускати газету. Здається їй там просторо і затишно. Господар тимчасово залишив домоволодіння. Має чимале господарство. Повертатись з корівкою та іншим господарством поки не ризикує, але майже щодня приїздить додому. Тож «Перемога» не затримується у затишній скриньці. Далі маршрут пролягає ще на одну вулицю. Цьогоріч рясно вродив сад нашого відданого передплатника Володимира Миколайовича. Два роки тому він пригощав мене такими соковитими яблуками і був героєм одного з наших відео. Чоловік став мешканцем Краснопілля у далеких восьмидесятих. З тих пір «Перемога» оселилась у його домі. Скринька порожня – газета у читача. Йду далі своєю вулицею, де її частина обмежена своєрідністю ландшафту. З чотирнадцяти будинків у восьми знайомі поштові скриньки.
«Допоки буде можливість передплачувати «Перемогу», будемо передплачувати. Газета є жаданим гостем у домі. Чекаємо кожного номера», – дружною компанією тут зустрічають «районку». Саме потрапили на «сходку», так називають краснопільчани щоденні заплановані зустрічі тих, хто вдома. Обговорення новин, якісь відомості про відсутніх, хто коли приїздить, хто у кого народився, хто на чужині залишиться вже назавжди… Все, як колись…Але тоді то була не «сходка», а життя.
Ще до сліз вражають повідомлення наших читачів, як від пані Людмили з села Хмелівка: «Як передплатити «районку»? Можливо я не зможу її отримати, але передплачу задля підтримки газети. «Перемога» має жити як і ми маємо вистояти».
Безпосереднє спілкування з читачами – це неймовірні моменти. Чуєш скарги на владу, критику та захоплення на свою адресу. Переймаєш їхні радощі, негаразди, біль. І розумієш, що все недаремно… «Перемога» житиме допоки має таких непереможних передплатників. Залишайтесь з «Перемогою»!
Інна Загорулько газета “Перемога”
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
[…] Загорулькогазета “Перемога”Джерело:https://krasnews.com.ua/lyudy/zhyttya-do-i-pislya-yak-peremoga-povertayetsya-do-svoyih-chytachiv-pid…21.10.2025ЛЮДИРЕДАКЦІЙНА ПОЛІТИКАЖиття «До» і «Після»: Як […]