23 липня у Полтаві провели в останню путь капітана Андрія Олександровича Іщенка. Андрій народився 11.11.1998 року на Харківщині, проживав з батьками та братами на Краснопільщині у с. Грабовське, після закінчення місцевої школи вступив до Харківського інституту танкових військ, який закінчив у 2020-му році. Службу проходив у 59-ій
окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка на посаді начальника бронетанкової служби. Вірний присязі Андрій Іщенко загинув 17 липня 2022 року в результаті ворожого обстрілу військової частини в м. Миколаїв.
завмирає від туги та суму, болю та горя.
Провести Героя приїхали його друзі, знайомі, однокласники з Грабовського. Про Андрія говорять, що він був щирим
і добродушним товаришем, люблячим братом і просто хорошою людиною, тільки починав жити, любити, мріяти.
Андрій так і не встиг створити власну сім’ю, з рідних у нього залишились батьки, брати.
Друзі Андрія з посмішкою і разом з тим зі сльозами згадують, що він був єдиним хлопцем з-поміж шести дівчат
у своєму класі спочатку у Грабовській загальноосвітній школі, а потім в Ряснянському НВК. Хтось колись навіть
пожартував, що Андрій і до військового інституту вступив, щоб нарешті бути подалі від надокучливих дівчат.
Андрюха, мій Андрюха, мій хороший учень, не такий, як усі, завжди мав власну оригінальну думку, добру
пам’ять, веселун, давав перла дівчатам, а разом з тим і був хорошим другом. Спогади заполонили душу, серце
Андрій завжди залишиться у пам’яті хорошою людиною, ввічливим, героєм, на якого потрібно рівнятися. Він житиме у пам’яті, у отих шкільних історіях, які ми пережили разом, у шкільних світлинах, що повертають у щасливе шкільне життя, у безтурботне дитинство та гомінку юність. Горе не має меж, співчуття батькам, рідним та близьким. Сльози здавлюють дихання, це і моя дитина, частиночка мене, – ділиться спогадами вчителька Андрія Ольга Щербак.
Для Андрія завжди був прикладом старший брат Олег – офіцер Збройних Сил України, який на момент закінчення молодшим братом школи і прийняття рішення вступити до військового вишу вже боронив суверенітет України
в АТО.
– Він був братом, про якого можна лише мріяти, добрим, чуйним, – розповідає брат загиблого Олег Іщенко. – Наш батько з Грабовського, сюди переїхала наша родина, тут ми ходили до школи, спочатку до Грабовської, потім до Ряснянського
НВК. У нас з Андрієм різниця у віці становить сім років, стільки ж, як і у Андрія з нашим меншим братом Максимом.
Після закінчення школи я вступив до Харківського інституту танкових військ, у 2014-2015 роках вже брав участь в АТО,
Андрій саме в цей час закінчував школу і вирішив за моїм прикладом теж стати військовим, обравши той самий інститут. Навчання в інституті давалось йому легко, до того ж він був спортивним хлопцем, мав кілька розрядів, кандидатом в майстри спорту з гирьового спорту. Після закінчення Харківського інституту танкових військ служив в Сумській
артилерійській бригаді, був заступником командира ремонтного батальйону. Служив добре, наскільки мені відомо,
нарікань від командирів не мав. Тому й отримав підвищення, перейшовши у 59-ту окрему мотопіхотну бригаду імені
Якова Гандзюка на посаду начальника бронетанкової служби. Ось-ось мав отримати звання капітана, вже був відповідний наказ…. Рано вранці 17 липня у Миколаєві ворожа ракета відібрала у мене брата.
Сергій Івченко з Краснопілля розповідає, що дуже давно дружать з родиною Іщенків сім’ями, тому трагедію
друга Олександра Іщенка сприйняв як
особисту і не зміг не приїхати у Полтаву
на похорон Андрія.
Андрій був таким живчиком-пацаном, неперевершеним мисливцем, рибалкою, а яким був грибником, знав всі
грибні місця у навколишніх лісах, – не стримуючи сліз розповідає про сина свого друга Сергій Івченко. – Скільки
було радощів, коли нещодавно Андрій придбав нову мисливську рушницю, приїздив з батьком до мене в гості і
не міг нею нахвалитись. А 23 лютого я був у них в гостях у Грабовському, добре посиділи, повернувся у Краснопілля
опівночі, а о четвертій ранку цей … (чоловік не підбирає слів, характеризуючи путіна) прийшов до нас з війною. І ти ж
подивись, скільки через цього покидька молодих хлопців, людей, дітей гине…
Лариса Олексіївна Кремезна теж приїхала до Полтави, і не лише як староста Грабовського старостинського
округу, адже добре знає родину Іщенків, дитинство Андрія і його братів пройшло на її очах:
Війна, на жаль, забирає найкращих. Вона забирає ще дітей, які навіть не встигли пізнати усіх радощів життя,
пізнати цей світ. Я сама мати солдата і мені важко знайти, підібрати слова, щоб втішити батьків у їх горі, та й немає таких слів. Сьогодні провести Андрія приїхали його друзі, однокласники, знаю, що в них залишились лише найкращі
спогади про Андрія, про цю дитину. А він справді для всіх нас залишиться
красивою, усміхненою дитиною… Спочивай з миром, Андрійку.
Справді, важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про Воїна стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав Андрія Іщенка, любив і шанував.
О. МОЦНИЙ.
Газета “ПЕРЕМОГА”
Більше фото тут:
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
😢