Мало не всі, хто вчився у школі, мають позитивні спогади про неї, пам’ятають свою першу вчительку, яка навчила писати, читати, висловлювати свої думки, стимулювала та
заохочувала до отримання знань, навчала шанувати батьків, любити свою землю, піклуватися про тварин і пташок.
Такою для своїх учнів була вчитель початкових класів Глибнянської школи Любов Василівна Єрмоленко, якій 28 лютого виповнилося 70 років. Спілкуємося з нею у Глибному, у її теплому, затишному будинку.
«Я народилася у Роменському районі у селі Сулими. Закінчила місцеву 8-річну школу, щоб продовжити навчання у старшій школі, треба було у Сміле ходити, а це сім кілометрів. Тож
за прикладом старших хлопців, які після восьмирічки пішли до Лебединського педагогічного училища, вступила також до цього навчального закладу на вчителя початкових класів, адже з дитинства мріяла бути педагогом. Після закінчення Лебединського педучилища мене направили у Глибне тут і лишилася».
У 1974 році молода вчителька прийшла працювати у Глибнянську школу. На той час там навчалося 117 дітей. У школі були малокомплектні класи, тому вчили у одному класі на одному уроці учнів
1-го, 2-го, 3-го класів.
«Спочатку було важко, адже одночасно вчили більше двадцяти дітей, працювали у півтори зміни. Потім колектив поповнився іншими вчителями, розділили класи, вже легше стало, по два класи
навчала. Навчити дитину читати, писати не важко. Але є дітки, яким це дається легше ніж іншим, які, як кажуть, «хватають на льоту».
До прикладу, до бабусі приїздила у Глибне онучка, яка знала всі букви, але читати ще не вміла. Бабуся попросила, щоб я з нею позаймалася, навчила читати. Дівчинка приходила до мене тричі, потім перестала. Зустрівши бабусю, запитала чого її онучка більше не приходить. У відповідь почула: «Вона вже читає».
Коли у дитини є здатність до навчання, вона знає букви, має прагнення навчитись, то дуже легко».
Пізніше Любов Єрмоленко заочно закінчила філологічний факультет Сумського Державного педагогічного університету. Але зі старшими дітками не працювала, тільки у початковій ланці.
Коли Любов Василівна прийшла працювати у школу – у її класі вперше у навчальному закладі з’явилися квіти, згодом і в інших класах за її прикладом вчителі стали заводити хатні рослини
«У мене душа лежить до квітів. Ще коли навчалася у педучилищі, приїздила до батьківського дому, а в мами так гарно, квітів багато, вздовж доріжки посаджені однорічні жоржини, залюбувалася ними, теж посадила. Маю 25 соток городу, картоплі на ньому небагато, здебільшого там ростуть квіти – гібіскуси болотні, хризантеми шаровидні та звичайні, калачі, петунії,півники, лілії, майори інші квіти, дуже подобається, коли красиво, тому стараюся, щоб квіти були скрізь – на городі, у дворі, біля двору, у будинку.
Є у мене улюблений дуб, ми з чоловіком його виростили з маленького, зараз він вже
могутній».
Перебралися з Роменщини до Глибного рідні Любові Василівни, слідом за нею переїхали брат, батьки, хрещена. У Ромнах лишилася лише її сестра.
У Глибному пані Любов зустріла свою долю – Олексія Даниловича Єрмоленка, з яким створили сім’ю, виростили двох доньок, збудували двоповерховий будинок, посадили чимало дерев. На жаль,
Олексій Данилович занадто рано пішов із життя.
«Мій чоловік спочатку працював у дорожньому відділі, потім у колгоспі. Він був, як то кажуть, «на всі руки майстер». Сам будинок збудував, ворота зварював і багато всього він вмів та брався робити. Зараз куди не подивлюся – все його руками зроблене, я була у нього в помічницях – штукатурить допомагала, цемент колотила. Ми будуватися прийшли на обійстя чужої
бабусі у 1976 році, у неї хата під соломою була, коли добудувалися – чоловік вже хворів».
У п’ятдесят років Любов Василівна Єрмоленко пішла на пенсію за вислугою років. Це був вимушений крок – у школі мало відбутися скорочення, тому вона разом з колегою,
яка теж могла вийти на пенсію за вислугою років, пішли на заслужений відпочинок. Також Любов
Василівна опікувалася онуком-першокласником, у якого виникли проблеми зі здоров’ям і він залишив навчання у школі. До всього, жінка доглядала за мамою, хрещеною, яка померла у віці 99
років, не доживши 17 днів до 100-річчя.
«Мої дві доньки через війну виїхали із Сумщини, одна мешкає на Західній Україні, друга – з онуками виїхала до Польщі. Торік їздила до них, гостювала. Мені подобається, як живуть поляки
– у них чисто, красиво, багато зелені, насаджень. Лише зараз зрозуміла, що життя дуже красиве. А мені було просто ніколи це осягнути – будівництво, робота, діти, близькі, які потребували
догляду».
Крім квітів, Любов Василівна трішки займалася вишиванням. Найцінніше – свої вироби та мамині вишиті рушники склала у торбинку, на випадок, коли доведеться вимушено виїздити з рідного дому.
Але ж творчій людині, яка любить все прекрасне, завжди хочеться робити щось своїми руками, тож у жінки з’явилося нове захоплення, її зацікавило плетіння зі штучного ротангу.
«Особливого нічого не роблю, лише квітів насаджую. Думаю, чим зайнятися? Зараз не дуже свої квіти на фб виставляю, війна, а я зі своїми квіточками. Нещодавно спробувала плести з ротангу
на кашпо косичку, відразу не вийшло.
Двічі розплітала, починала знову, все рівно недолік побачила. Але, нехай, для першого разу ніби нормально».
Любов Єрмоленко є шанувальницею «Перемоги», передплачує її вже 50-й рік поспіль. Говорить, що любить читати про жителів Краснопільщини, але сама ледь погодилася на пропозицію, щоб про неї написали. Сказала, що нічого незвичайного в її житті немає. А ще Любов Василівна любить
дивитися на зорі, вивчила більше 30 сузір’їв, які показувала на небі своїм онукам.
Вітаємо з ювілеєм, Вас, пані Любов! Міцного Вам здоров’я і наснаги споглядати та робити красу.
О.КИСЛЕНКО, газета “ПЕРЕМОГА”
ЩЕ ПО ТЕМІ;
Телефони для довідок (05459) 7-13-64, 050-064-94-14, 098-706-75-24
👍
Гарна людина, чудова господиня.