Новини Краснопільщини

17.01.2024

695

Люди

ПІВСТОЛІТТЯ МІЖ КАДРАМИ

Знову з неймовірним захопленням та цікавістю гортаю історичні підшивки «Перемоги».
Про що писала районка п’ятдесят років тому? Звісно все цікаво. Сільські весілля, передовики
сільського господарства, куль- турна нива, просто милі фото дітлахів. А ось молода жінка з щирою посмішкою та добри- ми очима, схожа на акторку…
Це свинарка з відгодівельного комплексу хмелівського колгоспу імені Гагаріна Ніна Іванівна
Зеленська. То ж повертається Ніна Іванівна на сторінки «Перемоги» через півстоліття.

Народилась Ніна 19 лютого 1941-го року у родині простих робітників на Донбасі. Мама мала
інвалідність. Згодом родина переїздила до села Мезенівка. У 1947-му у родині з’явилась ще
одна дівчинка, яку назвали Надійкою. Скрутне становище родини змусило влаштувати старшу донечку на виховання до інтернату. Там дев’ятирічна Ніна і розпочала свою освіту.

«Як там було добре у порівнянні з домом»,- пригадує пані Ніна. – «Пам’ятаю, як збіглися
всі хлопці подивитись на «новеньку». А я страшненька була – голо- ва занадто велика, живіт випуклий. Якось у лікаря попросила «таблєтку». Так і стали мене звати Таблєткою. Закінчила п’ять класів, то був випускний. І вже чотирнадцятирічною дівчиною мама забрала мене додому, але вже в Угроїди. Там я з місцевою жінкою пасла гуси.

Тим і заробляла. Часто їздила до дядька в гості, у Хмелівку. У клубі познайомилась з Іваном Зеленським. У 1963-му вже я стала хмелівчанкою. Відразу пішла працювати до місцевого колгоспу. Родина чоловіка була незаможною, але прийняли мене як рідну дитину.
Жили дружно. Згодом збудували хлів, придбали корову. У цьому ж році я народила первістка. Родина збільшилась. Хлопчик підростав.

У 1969-му ми розпочали будувати свій будинок. Було нелегко, але колгосп допомагав своїм працівникам».
Напевне саме в цей період красуня-свинарка і потрапила на сторінки «Перемоги»
у 1973-му. Що ж було далі? А далі Ніна працювала на відгодівельному комплексі хмелівського
колгоспу імені Гагаріна. Була, як на той час називали, «передовиком».

Жінка зовсім не пам’ятає часів Першої світової вій- ни, але обожнює публічно читати вірші саме на цю тематику.
«На одному з заходів цей мій талант оцінив голова нашого колгоспу», – продовжує розповідь про
життя пані Ніна. – «Говорить: «Нам би в дитячий садочок таку акторку. Поїдеш вчитися на курси
у Лебедин і будеш вихо- вателькою». Сумнівалась, що чоловік мені це дозво- лить. Але пройшла чоти- римісячні курси і три роки працювала вихователькою у місцевому садочку. Любила дітей і роботу. Але заради будівництва мала повернутись до колгоспу. Надалі іноді підміняла виховательок. Стосунки з чоловіком складались по-своєму. Одного разу він пішов до голови просити якогось матеріалу для будівництва. Йому було відмовлено.

«Йди ти проси, або йди з дому», сказав мені. Зі сльозами, але отримала своє. Була вагітна вдруге.
Але вже на пізньому терміні мала необачність впасти. Довга подорож до Краснопілля. І, як резуль- тат – я втратила дитину. Збудували ми світлий, просторий будинок, в якому зараз мешкаю самотньо.
Не витримала випробувань наша сім’я і з чоловіком ми розлучились.
У колгоспі заробила і свій заслужений відпочинок. Син проживає з родиною окремо, тут у Хмелівці.
У мене є дорослі внук та внучка. По можливості відвідують бабусю.

Але у кожного свої справи. Допоки мала кращий зір, захоплювалась вишивкою. Окрім усяких дрібничок, вишила дванадцять рушників.

З господарства маю лише курей. Добрі сусіди допомагають за потреби, за що я їм щиро вдячна.
Про що мрію? Звісно про Перемогу в першу чергу».
«Ніна Іванівна була моєю вихователькою», – приєднується до розмови директорка Хмелівського
сільського будинку культури Галина Гусєва. – «Саме вона побачила в мені хист до художньої самодіяльності. Ніна Іванівна вивела мене на сцену ще в садочку. Тоді я відчула смак тієї сцени і з тих пір не полишаю її. Не відпускаємо ми з неї і Ніну Іванівну. Вона є легендою аматорської сцени не лише нашого села. Ще з дитинства пам’ятаю, як під її декламування віршів у глядачів очі ставали вологими. Вона читала їх душею. Зараз моя вихователька є учасницею художньої самодіяльності нашого села вже під моїм керівництвом. У її затишному домі збираємо не одне покоління аматорів сцени села. І тоді у нас справжнє мистецьке свято. А Ніна Іванівна у своєму затишному домі така гостинна господиня, що хочеться повертатись до цієї оселі знову і знову».

Так без зайвих запитань в уквітчаній вишиванням просторій оселі, розповіла непросту історію свого
життя мила жінка. В очах і посмішці якої можна впізнати красуню зі сторінок «Перемоги» за 1973-й.
І. ЗАГОРУЛЬКО